ПАМ’ЯТІ ВЕЛИКОГО МАЕСТРО
Її, як і Бога, ніхто не бачив. Але вона, як і Бог, є. І, як і Бога, ми її відчуваємо. Вона те, що належить або Богу,… або дияволу. Вона – це людська, наша Душа – велика таїна Всесвіту.Мені здається, що вона схожа на сонце. Має його форму і свою енергію. Залежно, яка людина – добра чи зла. Вона не проста. Огорнута невидимим мережаним серпанком. І мереживо те не просте. Так, наче мудра бджола, вибудувала соти, щоб потім наповнити їх цілющим медом. Ось так, думається мені, і Господь Бог створив і людську душу, щоб кожна сота – віконечко наповнювалася любов’ю, всіма чеснотами світу, пробуджувалася величною музикою і співом, відчувала високий політ і прагнула творити добро.Ці думки, мов дев’ятий вал, накотилися в Колонному залі імені Миколи Лисенка Національної філармонії України на концерті-пам’яті народного артиста України Олександра Зюзькіна, що відбувся 12 грудня 2017 року.
Ми – представники міста і району, родина маестро, його друзі й шанувальники таланту митця, академічного хорового співу, їхали туди, як на довгоочікувану з ним зустріч. Щоб вдихнути світ високої духовної музики, скупати душу у божественних мелодіях, відчути її політ, невимовне блаженство, торжество вічного життя і Господньої любові до нас. І душа доволі насолодилася неземним співом капели, до краю наповнилася величною музикою виконаних творів. Здавалось, душі стає тісно. Їй неодмінно треба поділитись тим духовним скарбом. Так і сталося. Це передалося всім присутнім у залі. Той стан душі слова були озвучити негодні. І слів не було. Була лише одна музика.
І за все це всоте уклінно дякуємо великій, талановитій людині – Олександру Дмитровичу Зюзькіну, творцю унікальної академічної хорової капели імені Павла Чубинського, яка заслужила звання Народної, а її керівник – Народного артиста України. Дітище О. Зюзькіна має міцну, професійну репутацію і своїми виконавськими та репертуарними можливостями вже давно вийшло за рамки самодіяльного аматорського хору. Підтвердженням цьому є не перший її виступ на одній із престижних сцен столиці, на численних конкурсах, не кажучи вже про виступи у багатьох країнах світу. Надбання О. Зюзькіна високо цінують і шанують у музичних колах України.
На концерт пам’яті митця прибули заступник міністра культури України Ю. Рибачук; диригент Національної опери України професор Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського І. Гамкало; керівник Національної академічної хорової капели «Думка», голова Всеукраїнської музичної спілки, Народний артист України, Герой України, академік, професор Є. Савчук; заслужений діяч мистецтв України О. Юзефович; заслужений працівник культури України, директор Білоцерківського будинку органної та камерної музики В. Клюєв; викладачі академії, Київського Національного університету культури і мистецтв, Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, хормейстери творчих колективів, начальник обласного управління культури, національностей та релігій І. Подолянець.
У концертній програмі було виконано твори: «Меса № 2 мі мінор» А. Бруклера – диригент – керівник народної академічної хорової капели ім. П. Чубинського, заслужений діяч мистецтв України, професор Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського Дмитро Радик; «Реквієм» Е.Л. Уеббера (вперше виконувалось в Україні) – диригент Національного академічного духового оркестру України Михайло Мороз, за участі камерного оркестру Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського – керівник – заслужений артист України, професор Ігор Андрієвський. Сольні партії виконали заслужена артистка України Олена Шиналь (сопрано), лауреати міжнародних конкурсів Аліна Погосова (сопрано) та Сергій Шаповал (тенор).
Виступ учасників концерту-пам’яті був найдостойнішим свідченням визнання неперевершеного таланту Маестро.
Минає рік, як із земного життя у життя вічне пішов Олександр Зюзькін. А відчуття таке, і не тільки в мене, що він незримо присутній серед нас. І це не містика. Просто Божою волею йому судилось бути причетним до того, що є вічним, – до мистецтва. Невмирущими стають його носії. Серед них і Олександр Зюзькін. Будучи особливим – був надзвичайно скромним. Його вишуканість, інтелігентність вражали і зачаровували. У спілкуванні будь з ким ніколи не був зверхнім. Навпаки, чомусь завжди нагадував святих на розписах у церквах, де їхня постава видає смиренність. Таким був і Олександр Дмитрович… Хоча мав крила. І лише коли диригував капелою, ставав впевненим, розкутим і крилатим.
Він залишив після себе великий духовний скарб – капелу. Сьогодні вона, як діамант, виграє всіма своїми гранями, дивує людей неповторним, ангельським співом. І, як не прикро, нині цей славетний колектив тримається на власному ентузіазмі, незрадливій любові до співу та свого незабутнього керівника. Немає коштів на виготовлення і тиражування партитур. Співаки не завжди спроможні доїхати на репетицію чи концерт через високі ціни на проїзд. Маючи багатий репертуар концертних програм, хор не може здійснювати активну системну концертну діяльність… І ще ціла низка «не», які створюють дуже багато проблем не те, що у культурно-мистецькій діяльності хорової капели, а й несуть загрозу її існуванню. Таким становищем дуже занепокоєні і Національна спілка композиторів України, і Національна Всеукраїнська музична спілка та її Київське обласне відділення, і вся музична спільнота України. Вони прямо заявляють, що, окрім народної академічної хорової капели імені П. Чубинського, немає творчих колективів, які могли б так професійно виконувати музику епохи Відродження, вітчизняну і західноєвропейську класику, твори сучасних українських та зарубіжних композиторів. Це гордість не тільки Київщини, а й усієї України. Не кожна область може похвалитися такими творчими здобутками, що зрівнялися б з цією капелою, яка існує понад 25 років. Тому цю проблему потрібно вирішувати спільно і району, й області.
Нині творчий колектив під керівництвом Дмитра Радика розпочав підготовку до ювілейних заходів з нагоди 180-річчя від дня народження Павла Чубинського, яке відзначатимемо у 2019 році. До слова, Дмитро Васильович теж великий ентузіаст своєї справи, і, як може, допомагає капелянам, аби ті не втратили надію, що вони потрібні й матимуть-таки довгоочікувану підтримку. Немає культури – немає народу і немає держави. Це – аксіома. Тож хай спільні зусилля всіх, хто має дбати за народ і за державу, сприятимуть збереженню духовних надбань, які маємо, і стануть свідченням нашої вдячної пам’яті великому митцю – Олександру Зюзькіну.
Ольга Малишевська
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
