ЮРІЙ ЙОВБАК: «РЕФОРМА ОСВІТИ НЕМОЖЛИВА БЕЗ ВИСОКОЇ ЗАРПЛАТИ ВЧИТЕЛЯ»
Асфальтовані дороги зі свіжою розміткою і новими зупинками, тротуари, озеленення, заможні приватні садиби, будівництво багатоквартирних комплексів – доглянуто і по-багатому виглядає село Щасливе Бориспільського району. У центрі за парком – велика будівля Щасливського навчально-виховного комплексу, в розпорядженні якого сучасний великий стадіон, бігові доріжки, поряд будуються тенісні корти. У класах – ремонт, комп’ютери, мультимедіа. Чим не Європа? НВК традиційно є гордістю освітньої системи району і Київщини. Порівняю школу з модним поняттям «опорна» (хоча так не є офіційно), бо в НВК навчаються діти не лише із сусідніх сіл, а й з Борисполя та Києва, їдуть сюди за високим рівнем знань і позакласною освітою. Тут сформовано класи з дітей переселенців, де понад 100 учнів (8, 9, 10 кл). У школі діє чотири музеї.
33 роки незмінно очолює заклад заслужений вчитель України, вчитель-методист, фізик за фахом Юрій Йовбак. Ми годину говорили про освіту в скромному директорському кабінеті, аскетичному за оформленням. Господар пояснює, що свій попередній він звільнив для початкової школи, бо нікуди дітей розміщувати, адже першокласників у 2016-му аж 107, це найбільше серед шкіл району; початкова ланка тут – 400 діток. Усього в школі 1022 учні. Директор відмовився афішувати успіхи закладу, всілякі рейтинги та власні досягнення як адміністратора. Дорікнув, що держава і преса згадують про важливість школи і педагога лише перед 1 Вересня та Днем вчителя, але він вірить у життєздатність реформи, заявленої Міносвіти, якщо, каже, не пошкодують грошей у верхах на її реалізацію.
Чи варто українцям сидіти за партами аж 12 років, чому не «народжує» українська освіта сучасних макаренків і сухомлинських, а «золоті» випускники не бажають повертатися додому з дипломами закордонних вишів – у розмові з учителем-практиком Юрієм Йовбаком.
– У 2016 році для освітян настав час «ікс» – в Україні взялися за реформування освіти. Хоча за мою педагогічну діяльність заяв про реформи було більше, ніж мені років, але жодна не спрацювала, бо з приходом кожного наступного міністра Міносвіти усе починалося спочатку: старе ламалося, нове не встигало впровадитися, – розпочав із головного співрозмовник. – Є надія, що українську школу таки оновлять, і дітям буде легше навчатися, а вчителям комфортніше працювати. Не слід учителів робити стрілочниками, винними у всіх бідах української школи. Що змінювати? Системний підхід в освіті.
- Що означає «змінити системний підхід»? У чому основна потреба реформування, на Вашу думку?
– У шкільній програмі багато абсурдного, але це окрема тема. Наприклад, основні положення молекулярно-кінетичної теорії – третя тема фізики 7 кл, коли діти ще хімії не вивчали, не розуміють, що то молекула. Ми закидаємо дітям, як вугілля до печі, знання, теорію, що осідає пластами у їх свідомості. Сучасному учню важливо не запам’ятовувати велику кількість різної інформації, а навчитися з нею працювати, використовувати її в житті, критично мислити, аналізувати події та явища. Навчати по-старому сучасних дітей не вийде. Із освітніх паровозів треба пересідати хоча б на «Хюндай».
12-річна шкільна освіта необхідна, щоб розвантажити навчальний процес, полегшити його, це європейська практика. Діти перенавантажені, потрібне блочне навчання, щоб предмети читалися групами, уроки йшли парами, щоб легше було готуватися дитині. Але поки Міносвіти про це не говорить.
- Створення опорних шкіл – це прогрес?
– Реформа передбачає оптимізацію мережі шкіл. Злиття шкіл буде, але … Одну школу можна напакувати мультимедія, мікроскопами, телескопами, але якщо там не буде фахового колективу, то гріш ціна тій школі. Опорна школа повинна починатися із сильної педагогічної бази. Чи могла б Щасливська бути опорною? Ні! У нас є комп’ютери, мультимедіа в класах, але бракує двох-трьох вчителів математики, стільки ж класних викладачів інформатики, фізики. Лякає можливість перетворення самодостатньої школи на опорну школу-вітрину, де показуха може стати основним видом діяльності. Я остерігаюся імітації впровадження інновацій, надмірної звітності. Прикро, адже сусідні школи, що не гірші за опорну, втратять і вчителя, і дитину.
- Без чого реформування школи не відбудеться?
– Минулого тижня я був на міжнародній конференції у Вінниці, де йшлося про проблеми освіти. Виступав на зібранні президент асоціації директорів шкіл Ізраїлю Олександр Шнайдер, який перед тим відвідав Щасливський НВК, зустрівся з колективом та групою директорів району. І будемо відвертими, усі зійшлися на тому, що українській освіті бракує свободи, вона затиснута в рамки, педагог не насмілюється робити кроки вперед. Гість з Ізраїлю відзначив, що в них вчителю платять 50 євро за урок, і це вважається мало, оскільки в багатьох країнах вартість уроку сягає 90-99 євро. Українські вчителі недоотримують за свою працю, тому відповідна і якість їхньої роботи.
У Бориспільському районі знято 20% надбавки за престижність професії, тоді як у Вінниці вона лишилася, ще там нараховують додатково 50% преміальних директорам і заступникам. 545, 441, 449, 414 – суми, які мінусуються із наших зарплат за престиж. У вчителів НВК сьогодні навантаження по 28 годин, при нормі 18. Немає кому викладати, а взяти із сусідніх шкіл бажаючих я не можу, некоректно, бо знаю, що і там бракує кадрів. Українська школа – це віддзеркалення проблем суспільства. Реформа освіти можлива лише із забезпеченням педагогів високою зарплатою, без цього ніяк.
- Окрім зарплат, як і чим мотивувати вчителя досвідченого і молодого?
– Необхідно повернути престиж професії педагога. У ЗМІ слід говорити про успіхи наших учителів і їх вихованців, а не вишукувати поодинокі прикрі випадки зі шкільної практики і роздувати їх. Вчителю потрібні увага і повага з боку громадськості та держави. Але увага виражається поки у банальних виступах 1 Вересня та в День працівників освіти. Тоді складають оди, і ви з цієї нагоди пишете. Але на ділі покращення педагог давно не відчував. Ні достойної зарплати, ні соцпакета, ні престижу… Без забезпечення житлом молодих освітян вони у селі не працюватимуть.
Хоча Бориспільський район зберіг кращі стандарти освіти, на окремих ділянках має найвищі показники в Київщині. Більше 20 дітей НВК торік стали призерами і переможцями обласних олімпіад, а це понад 60% від здобутків району. Окремі діти з НВК набрали на ЗНО 200 балів з української мови, по 199 з математики та фізики. Це говорить про якість освіти в нашій школі. Приємно, що органи місцевого самоврядування села, районний відділ освіти фінансово дбають про освіту, хоча Щасливський НВК не входить до десятки шкіл з найбільшим фінансуванням районом. Сільрада допомагає, ми п’ять років тому замінили вікна. Мультимедіа, оснащені кабінети фізики, біології, хімії, інформатики – це все є в найбільших школах району. Шкодую, що НВК до цих пір не випала можливість отримати устаткування для кабінету фізики від області. За останні 5-10 років у нашому навчальному закладі підготовлено щонайменше 50 призерів і переможців олімпіад з фізики та математики. Таких кабінетів по області «роздали» 50, а нам не дісталося. Збірна району для участі в обласних та всеукраїнських олімпіадах з фізики, астрономії складається з наших учнів. Минулого року ми «взяли» два перші місця в країні з астрономії. А кабінет фізики не заслужили? Гроші повинні ходити за дитиною! Минулої суботи дві наші команди поїхали у Коростишів грати у футбол – ми єдина школа, учні якої змагаються у вищій лізі Чемпіонату України – хлопці 8-10 класів мають перемоги. Готують їх наші тренери. Треба гроші на організацію поїздки, значить, знаходимо.
- Охарактеризуйте шкільний освітній процес. Що чи хто є слабким ланцюгом української школи?
– Скажу відверто, ні в нашій школі, ні в районі, ні в Україні система освіти не працює так, як може і повинна. Те, що батьки наймають репетиторів для підготовки дітей до ЗНО – це вже недовіра до школи і вчителя. Педагоги звинувачують дітей, які не хочуть вчитися, батьки – педагогів і школу, що не здатні зацікавити. Яка причина конфлікту? Йде професійне вигорання вчителів старшого покоління, але натомість не приходить талановитий молодий вчитель. Навіть гірше – молоді спеціалісти, які зважуються працювати за мізерну вчительську платню, з дуже низьким рівнем фахової підготовки та знань методики. Слабкий педагог не підготує учня відмінника! Найбільша криза освіти – це тотальне зменшення молодих учителів-ентузіастів, які захоплюються освітньою справою. Обирати немає з кого! Яскравий приклад: цього року район поповнився лише трьома молодими спеціалістами. Вихолощення кадрів – катастрофа для української школи!
- Остання вступна кампанія показала, що в педагогічні виші вступають випускники з середнім або низьким рівнем знань, бо прохідний бал там мінімальний. Цей факт відчуває школа?
– Нещодавно я мав розмову з проректором НПУ ім. М. Драгоманова, наймолодшим доктором фізико-математичних наук України, який свого часу вчителював у нашому НВК. Він говорить, що торік із 26 випускників фізико-математичного факультету лише двоє пішли викладати в школу. Цього року окремі виші, які на фізмат не набрали жодного студента, зараховували тих, хто на ЗНО мав 109, 110 балів, тобто посередніх випускників. Як вони вчитимуть дітей, отримавши диплом? На п’ять, шість балів, не більше! Скоро школи даватимуть оголошення: «Потрібен вчитель математики із обов’язковим знанням таблиці множення». Не треба сміятися, така тенденція, на жаль. Приходять спеціалісти, які не мають базових знань. Повторюю, коли не буде притоку в школи молодих і креативних, то з ким впроваджуватимемо реформу?
За останні 5 років жоден випускник НВК не обрав педвиш. Роками раніше до нас поверталися вчителювати по 10-12 колишніх медалістів. Ото був педагогічний потенціал!
Необхідно починати вирощувати молоді кадри на місцях. Потрібен, скажімо, математик НВК, студент гарно навчається у виші – платимо йому високу стипендію силами громади, сільради, щоб спеціаліст прийшов сюди працювати.
- Що доброго було в радянській школі, чого не перейняла українська?
– За радянської школи інтелектуальний рівень вчителя був у рази вищим. Зарплата була достойною. Йшов супровід молодого спеціаліста. З 1984 року за п’ять років наша школа виділила 43 квартири своїм учителям. За 25 років Незалежності наші педагоги не отримали жодної. На днях приходила дівчина, готова працювати в НВК, володіє японською, але вона не знайшла квартиру, яку б змогла винаймати на вчительську зарплату.
Раніше на кожну школу району, на її потреби звертали увагу, тому школи мали «обличчя»: Старинська пишалася трудовим навчанням, Вороньківська – спортом, Любарці гриміли українською філологією. Їх перспективний досвід вивчали й переймали інші школи, існувала конкуренція.
Для батьків був і лишається важливим не тільки навчальний процес, а й позашкільна освіта: музичні, образотворчі класи, спортивні секції тощо і результативність. Це теж елемент реформи освіти. Якщо у дитини в ранньому віці немає досвіду успіху, то у неї не з’явиться мотивація до перемог у дорослому житті.
- Вважаєте себе гарним директором? Випускники не забувають школу?
– Себе як директора оцінити не можу, то справа дітей і батьків, громади. Для всіх хорошим не будеш. Ви знайдете у селі людей, які скажуть: «Юрійович – це великий молодець!», але будуть і такі, хто заявить: «Він – такий-сякий». Проте мені не соромно ходити селом, це однозначно. Спілкуюся з багатьма своїми випускниками. У Фейсбук мені пишуть ті, хто нині в Канаді, Штатах, Чехії, Польщі. Жартують хлопці, коли викладаю свої фото, мовляв, Юрійович, ми вже лисі, а ви досі з чубом. Насторожує факт, що вчорашні наші золоті медалісти вчаться за кордоном. Чи хочуть вони повернутися? Ні! Тут мало перспектив. Розповідають, які у них стипендії, можливості заробити в процесі навчання з оплатою 15-20 євро за годину, тому їхні студентські доходи утричі вищі, ніж мої, директорські.
Я на святах бажаю дітям і вчителям, щоб школа для них стала стартовим майданчиком і майданчиком для приземлення. Перше справджується, а друге – ні. НВК виростив три доктори наук, 10 кандидатів наук з різних дисциплін. Кращі діти і вчителі їдуть за кордон. Я тішуся їх успіхом, але Україна втрачає інтелектуальний потенціал, і це прикро.
Усім колегам бажаю хороших учнів і здоров’я, щоб ми відчували повагу в українському суспільстві.
Оксана КОБЗАР, «ТС»
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
