Пам’яті народного артиста України Олександра Дмитровича Зюзькіна
Щороку, 9 лютого, по особливому згадуємо Олександра Дмитровича Зюзькіна, визначну особистість не тільки в Бориспільському районі, а й в Україні. Згадуємо непересічного музиканта, хормейстера і диригента, талановитого майстра, який стояв у витоків провідних творчих колективів Бориспільщини – Народної академічної хорової капели імені Павла Чубинського та Великоолександрівської школи мистецтв і ремесел.
Минуло вже шість років, як у засвіти пішов Олександр Дмитрович. Заповів берегти і достойно продовжувати справу свого життя.
Цьогоріч ми відзначаємо 80-річчя від дня народження Митця. Саме в цей ювілейний рік, з метою гідного вшанування та увічнення пам’яті про нашого земляка, видатного діяча освіти і культури, Пристолична сільська рада Бориспільського району Київської області прийняла рішення – присвоїти Великоолександрівській школі мистецтв і ремесел ім’я народного артиста України Олександра Зюзькіна.
Маємо надію, що незабаром здійсниться одна з найзаповітніших мрій Олександра Дмитровича, яку він плекав протягом багатьох років – новозбудоване приміщення мистецької школи нарешті відкриється та наповниться дитячими голосами і звуками музики, атмосферою творчості і натхнення.
Його талант – дар Божий, освячений щоденною наполегливою, копіткою і напруженою працею. Його мистецтво – безцінний духовний скарб нашої держави.
Олександр Дмитрович Зюзькін народився 9 лютого 1943 року в Казахстані в сім’ї військовослужбовця. Родина часто переїжджала з одного місця на інше. Тому ще змалечку йому довелось побачити світ. А любов до музики – то від батьків. Родом обоє з Миколаївщини, українці, любили співати. Особливо мати знала багато українських пісень. Сто літ прожила матуся. І ніколи не розлучалася з піснею. Співала і на своєму ювілеї. Любиму – «Чорноморець, матінко, чорноморець… Вивів мене босую на морозець…». Ця пісня ще довго бентежила, перехоплювала дух Олександра Дмитровича, як рідненька вже перейшла за межу.
Коли Сашко був малим хлопчиком, тато з Німеччини, з війни, привіз акордеон і гармошку. І вже тоді дитина виявила таку цікавість до інструментів, яка переросла у сильне бажання навчитись грати на них. Йому не було ще і п’яти років, як батько навчив його грати на гармошці і акордеоні. Та так навчив і захопив хлопця музикою, що у 1965 році, після служби в армії, він вступив до Камчатського обласного музичного училища на відділення хорового диригування. А в 1975 році закінчив музичний факультет Далекосхідного державного інституту мистецтв за фахом «музикознавство» і протягом чотирьох років працював у ньому викладачем кафедри історії музики. Та душа вже прагнула іншого – не кафедри, а сцени. І промислом Божим у 1980 році Олександр Дмитрович зі своєю сім’єю переїздить в Україну. Не в Миколаївську область – на батьківщину своїх рідних, не в якусь іншу, а на Бориспільщину – у Велику Олександрівку.
Ось тут все і почалось. Спочатку – робота художнім керівником у Будинку культури села Велика Олександрівка, згодом – у Бориспільській музичній школі. І паралельно – копітка, напружена праця по створенню самодіяльного хорового колективу, не просто народного, а академічного співу. Край наш співучий – і хлібом не годуй, а пісню дай! Як живильний ковток води для бориспільців став новостворений колектив. Його учасниками були працівники міста і району – до 30 чоловік. Після роботи, вечорами, не знаючи втоми, і в погоду, і в негоду, сходились і з’їжджались вони на репетиції, які проводились спочатку в місті, а згодом – у селі Велика Олександрівка.
А потім була робота, якій Олександр Зюзькін віддав не менше сил і енергії, як хоровому колективу. В 1990 році він заснував Великоолександрівську школу мистецтв і ремесел та протягом 26 років залишався її незмінним директором.
За цей час багато дітей у районі не тільки отримали музичну освіту, а й знайшли себе у великому розмаїтті творчості – художньої, театральної, хореографічної, декоративно-ужиткової. Філії Великоолександрівської школи працювали у селах Вороньків, Дударків, Кучаків, Глибоке, Проців. Олександр Дмитрович пишався своїм дітищем, своїм педагогічним колективом… Скільки обдарувань було відкрито у стінах цієї школи!
Йшли роки… Не всі витримували суворої дисципліни, вимогливості Олександра Дмитровича. Кажучи сучасною термінологією, кастинг був ще той. Набували майстерності самодіяльні артисти… І вже у 1991 році аматорському колективу було присвоєно почесне звання «народний» та ім'я видатного нашого земляка, вченого, етнографа та фольклориста, автора слів Гімну України Павла Платоновича Чубинського. З того часу починається нова сторінка в творчій діяльності хорової капели та його керівника.
Важко сказати, де більше перебувала душа митця у школі чи в капелі. Він був там, у них, в обох, всім своїм єством, кожною клітинкою і нервом. Це як два крила його великого таланту.
Те, чого досягли капеляни у своїй творчості, піднесло їх керівника до вершин академічного хорового мистецтва. Колектив не тільки популяризує академічне музичне мистецтво на Батьківщині, але й знайомить світ з багатою українською музичною культурою, презентує Україну своїм співом і прославляє її в світі. За час своєї творчої діяльності аматорський колектив під керівництвом Олександра Дмитровича здобув міцну професійну репутацію і накопичив надзвичайно цінний досвід гастрольних виступів у різних країнах світу. Австрія, Білорусь, Болгарія, Боснія, Герцеговина, Греція, Данія, Естонія, Італія, Литва, Німеччина, Південна Корея, Польща, Росія,Сполучені Штати Америки, Фінляндія, Швеція – концерти хорової капели скрізь проходили з величезним успіхом.
Зростанню виконавської майстерності сприяла успішна участь в численних всеукраїнських та міжнародних конкурсах і фестивалях, на яких колектив отримав чимало нагород. Серед найвагоміших здобутків можна назвати Гран-прі V Міжрегіонального конкурсу хорових колективів імені Кирила Стеценка (м.Київ, 2002 р.), диплом лауреата ІІІ та IV Всеукраїнського конкурсу хорових колективів імені Миколи Леонтовича (м.Київ, 2000-2002 рр.), Гран-прі та золота медаль IV Міжнародного хорового фестивалю в м.Бієліна (Боснія і Герцеговина, 2005 р.), срібний диплом ІХ Міжнародного хорового конкурсу в м.Ріва-дель-Ґарда (Італія, 2006 р.), золотий диплом V Міжнародного хорового конкурсу імені Роберта Шумана (м.Цвіккау, Німеччина, 2006 р.), срібна медаль та диплом «За найкраще виконання православної духовної музики» ХІІІ Міжнародного конкурсу духовної музики в м.Превеза (Греція, 2007 р.), срібний диплом II Міжнародного конкурсу «Духовна музика в Римі» (Італія, 2007 р.), диплом лауреата І Всеукраїнського конкурсу хорових колективів імені Бориса Лятошинського (м.Київ, 2007 р.), диплом лауреата VII Міжнародного фестивалю православних піснеспівів «Колозький благовіст» (м.Гродно, Білорусь, 2008 р.), бронзова медаль V Всесвітньої хорової олімпіади (м.Грац, Австрія, 2008 р.),диплом почесного учасника І Гран-прі хорової музики в рамках Всесвітнього хорового чемпіонату (Південна Корея, 2009 р.), золотий диплом І Американського міжнародного хорового конкурсу в місті Сент-Луїс (США, 2010 р.), срібна медаль VII Всесвітньої хорової олімпіади (м.Цинциннаті, США, 2012 р.), диплом лауреата І Всеукраїнського хорового конкурсу, присвяченого 150-річчю від дня народження Бориса Грінченка (м.Київ, 2013 р.), срібна медаль І Європейського хорового чемпіонату (м.Грац, Австрія, 2013 р.).
З 2005 р. за участю хорової капели щороку відбувалася акція «Гімн єднає Україну», в рамках якої проводилися концерти, лекції та культурно-просвітницькі програми в Київській та Львівській областях, а також для української діаспори в Польщі. В 2012 р. під час урочистих заходів з нагоди святкування 80-річчя Київської області капела стала переможцем у номінації «Культура і мистецтво». В 2011 та 2015 р. колектив, спільно з благодійною організацією «Допомога Південної Сконе Україні», здійснив гастрольну поїздку містами Швеції та Данії.
До талановитого керівника і його творчого колективу була прикута значна увага з боку місцевої влади – сільської, районної, міської та обласної адміністрації, державних інституцій, церкви, музичної громадськості, колег і друзів та просто любителів хорового мистецтва. За плідну творчу та організаційну діяльність Зюзькін Олександр Дмитрович удостоєний Почесної відзнаки Міністерства культури і мистецтв «За досягнення в розвитку культури і мистецтв» (2003 р.), Ордена Павла Чубинського Міжнародної асоціації «Козацтво» (2008 р.), Грамот та Подяк Київської обласної державної адміністрації та Київської обласної ради. Олександр Зюзькін – лауреат Всеукраїнської акції «Золота фортуна» в номінації «Кращий працівник культури Київської області» (1998 р.), лауреат першої обласної музичної премії (2003 р.), «Заслужений артист України» (1999 р.), «Почесний громадянин Бориспільського району» (2007 р.), кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (2008 р.). У 2013 році він удостоєний відзнаки Української Православної Церкви – Ордена Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого. 9 листопада 2015 року за значний особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва, вагомі творчі здобутки та високу професійну майстерність Олександру Зюзькіну Указом Президента присвоєно почесне звання «Народний артист України».
28 грудня 2016 року відійшов у вічність Олександр Дмитрович Зюзькін. До останніх днів свого життя він працював з хоровою капелою і його серце зупинилось у роботі над кантатою С.Танєєва «Іоанн Дамаскін». Не судилось виконати. Кантата прозвучала у виконанні Народної академічної хорової капели ім.П.Чубинського під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Йосипа Франца на концерті пам’яті 9 лютого 2017 року.
Справу Олександра Зюзькіна достойно продовжує Дмитро Радик, заслужений діяч мистецтв України, професор Національної музичної академії України ім.П.Чайковського.
І споглядаючи з небес, віримо і відчуваємо, Олександр Дмитрович пишається досягненнями своєї капели. І душа його співає, переповнена радістю за здійснену мрію свого життя, – залишити нащадкам храм духовності, закладений ним у школі мистецтв і ремесел.
Вічна Пам’ять Митцю і Великому Патріоту України!
Ольга Малишевська,
Бориспільська районна рада
