До сороковин світлої пам’яті Халамая Миколи Володимировича (01.01.1951 – 18.08.2022)
Пісняр нашого краю
Минають дні, минуться й роки та не промине пам’ять про дивовижно талановиту, як кажуть у народі, не від світу цього людину - Халамая Миколу Володимировича. Поряд з Маестро Олександром Дмитровичем Зюзькіним він - велична постать на культурному Олімпі нашого краю і країни. Мабуть, сам Бог привів їх на нашу землю, щоб оспівати і прославити її на весь світ і на віки.
Народився Микола Халамай першого січня 1951 р. у селі Велицьк Ковельського району Волинської області в сім’ї службовців. Хлопчик зростав у родині, де дуже любили українську пісню. Співали батько і мати, і старша сестра. І його бабуся Люба мала гарний голос та ще й грала на баяні і зачаровувала малого Миколку тим незвичайним дійством. Він самотужки навчився грати і так прикипів до того інструменту, що з ним не розлучався. А навчаючись у школі дивував своєю грою і однокласників, і вчителів.
Тож після закінчення десятирічки у 1967 р. іншого вибору, як вступити, до Луцького культурно-освітнього училища не було. Навчання перервав, бо у 1969-1971 р.р. була служба в армії. І вже після продовжив навчання в училищі, яке закінчив у 1973 р. Микола вирішив, що цієї освіти для нього недостатньо. Того ж року він вступає на заочне відділення Київського державного інституту культури імені О.Є.Корнійчука. А свою трудову діяльність розпочав і того раніше. Маючи неабиякий хист до музики, володіючи гарним голосом, кращого культпрацівника не треба було й шукати. Так, у 1967 р., коли юнаку виповнилося лише 16 років, його взяли на посаду, і не просто баяністом, а художнім керівником не якогось там сільського, а Ратнівського районного будинку культури, що на Волині. Правду кажуть, освіта освітою, а як Бог не дасть таланту, то й та не допоможе. Господь щедро обдарував Миколу. Вмів грати практично на всіх музичних інструментах… і на духових також.
Уже з 1968 р. працює директором Заболотівського БК Ратнівського району.
Микола Халамай свої знання і свій талант щедро, з великою любов’ю передавав дітям. Був викладачем по класу баяна Ратнівської дитячої музичної школи.
А в 1977 р. керівництво Федерації профспілок України запропонувало йому стати художнім керівником народного оркестру Лубенського РБК Полтавської області. 1978 р. Миколу Халамая призначають завідуючим Лубенським міським відділом культури. Плодотворними і творчо наповненими були 8 років його діяльності на Полтавщині. Де з’являвся Халамай, там відбувалася феєрія пісенного мистецтва, відкривалися нові таланти, там виростала школа Митця.
Миколу Володимировича добре знали в культурно-мистецьких колах України. Бо він був не тільки талановитим хормейстером і вчителем, а ще й співаком, поетом-піснярем, композитором, оранжувальником, диригентом і умілим керівником-організатором.
На його долю випало очолювати і БК Миронівського інституту пшениці у Київській області. Так уже траплялося, що там, де потрібно було підняти на належний рівень культурно-мистецьку роботу, Халамай залюбки брався за неї. І, без сумніву, він би не покинув зі своєю сім’єю той край, якби не Чорнобильська трагедія і Миронівський район не потрапив у небезпечну зону. Та здоров’я дітей було для нього важливіше, ніж вся його велика культурна революція в Миронівці.
Та все ж епогеєм творчої діяльності Халамая стала для нього Бориспільщина, куди знову його направила працювати Федерація профспілок України. 1988 – 1992 р.р. – Микола Володимирович – директор БК профкому Старинської птахофабрики, село Мирне. Там у цей період у культурному житті відбувся справжній бум. Разом зі своєю дружиною Наталією Лебедєвою вони дали нове, свіже дихання найбільшому у районі БК. Його двері не зачинялися. Їх ентузіазм і творча енергія захопила мирненців. Були створені і з успіхом працювали клуби сімейного відпочинку «Мрія» та «Надія», дитячий музичний театр, хореографічний гурток, два духових оркестри, ансамбль бандуристів. Художнім керівником народного аматорського хору «Серпокрилець» за сумісництвом став Микола Халамай, продовживши справу засновника славетного творчого колективу Віктора Васильовича Луценка, такого ж талановитого і відданого хоровому співу Митця.
Миколою Володимировичем можна було тільки дивуватися і не переставати захоплюватися. Вже на той час його творчим надбанням стали десятки аматорських хорових колективів в Україні, яким було присвоєння звання народних. Поряд з цим він плідно співпрацює з відомими українськими поетами -піснярами – М. Луківом, Г. Чубач, С. Галябардою, Д. Луценком, Л. Золотоношею, С. Кулик та багатьма іншими. На їх вірші пише музику. І сам пише поетичні твори, які стають піснями, гімнами. Халамай – автор музики Гімну Борисполя та музики й слів Гімну ДМА «Бориспіль».
Здавалось би, людина себе реалізувала. Та де там. М. Халамай виявився невтомним і плодючим, як і сама наша українська земля. Він створює все нові і нові творчі колективи не тільки у Мирному, а й в інших селах Бориспільського району – Малих Єрківцях, Старому, Васильках, Сошникові, Любарцях, Тарасівці та місті Бориспіль. Не інакше, як вищим пілотажем, було створення ним аматорського хору ДМА «Бориспіль», якій за короткий час здобув звання народного. Визнання і популярність мав і народний аматорський хор "Червона калина" імені Володимира Денисенка (м. Бориспіль), яким талановито й професійно керував Халамай. Його аматорські ансамблі – «Дивограй» (с. Малі Єрківці), «Родина» (с. Мирне), «Криниченька» (с. Сошників) теж заслужили звання народних.
А народний аматорський ансамбль сімейних пар «Родина» став перлиною творчості Митця. У 90-х роках за ініціативи Міністерств України – соціальної політики, у справах сім’ї, молоді і спорту, культури, освіти було здійснено культурно-пропагандистське турне за здоровий спосіб життя по містах Західної України за участю «Родини». Тоді цей творчий колектив вразив слухачів своєю високою майстерністю виконання і репертуаром аж до зізнання закарпатців, що не повірили б, якби не почули, що на Київщині так талановито і колоритно співають українські пісні. На що у відповідь цікавим Халамай з гумором відповів: «Ми не тільки знаємо, любимо і співаємо нашу українську пісню, а ще й український борщ з пампушками готуємо і добре смакуємо».
Незабутніми залишилися виступи його творчих колективів на сценах Національного палацу мистецтв «України», на Майдані Незалежності, в багатьох містах і селах України.
55 років невтомної творчої праці в царині культури й мистецтва Микола Халамай присвятив популяризації української пісні. Став автором більш ніж двохсот пісень та обробок українських народних пісень для хорових колективів. У 2018 р. вийшла його збірка пісень «Посіємо квіти доброти». Це безцінний матеріал для народних хорів та вокальних ансамблів, яким користуються його колеги по всій Україні.
За популяризацію української народної творчості, за вагомий внесок у скарбницю духовності нашого народу Микола Володимирович був нагороджений багатьма дипломами всеукраїнських, обласних та районних конкурсів, почесними грамотами й подяками. В 2007 р. Федерацією профспілок України - Почесним Знаком «За досягнення в аматорському мистецтві», а в 2018 р. Бориспільською РДА та Бориспільською районною радою – нагрудним Знаком «За заслуги перед громадою Бориспільського району».
Його творчим планам не було меж. Якби не хвороба, яка багато років руйнувала його життя та якій він довго не корився. Смерть не зітре його з нашої пам’яті. Він продовжує жити у своїх піснях і в любові до світу.
Браво, Маестро!
Ольга Малишевська
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
