До сороковин світлої пам’яті Леоніда Григоровича Гриценка
З усмішкою і добром до людей і до світу
Коли в інші світи відходить сяюча добром і любов’ю людина, наш світ бідніє, а небеса торжествують, бо з’явилась там велика і світла душа.
8 травня 2022 р. на 76-ому році життя перестало битися серце Леоніда Григоровича Гриценка, людини, призначенням якої на землі було бути Учителем. Свою місію він виконав сповна і до кінця. Кимось слово Учитель сприймається як вузькоспеціалізоване: мовник, фізик, математик… Та це не про Леоніда Григоровича. Учитель фізики, він вийшов далеко за рамки своєї професії, став Учителем, не тільки для дітей, а й для своїх колег, які вважали його своїм проводирем.
Леонід Григорович народився 27 лютого 1947 р. в багатодітній селянській родині в козацькому селі Веселий Кут Таращанського району Київської області.
На відмінно закінчив Веселокутську восьмирічку і продовжив навчання в середній школі сусіднього села Чапаївка.
У 1965 р., після десятирічки, вступив до Уманського державного педагогічного інституту імені П.Г.Тичини на фізико-математичний факультет, що стало подією для села. Він з двоюрідним братом стали першими студентами вузу. Після навчання в інституті у серпні 1970 р. за направленням був призначений на посаду вчителя фізики Балашівської середньої школи Березнівського району Рівненської області. А вже у грудні того ж року на цій посаді працює у Вишенській середній школі Бориспільського району.
З 1971 по 1972 р. проходив службу у лавах Радянської Армії, а після демобілізації повернувся в школу с.Вишеньки. Та вже у серпні 1972 р. був переведений на посаду заступника директора Глибоцької восьмирічної школи.
Молодий вчитель виявився не тільки хорошим фахівцем, а й здібним організатором. Це запримітили у райвідділі освіти і невдовзі запронували йому посаду методиста райметодкабінету. 36 років Леонід Григорович виконував обов’язки керівника цієї структури. Це були надзвичайно плодотворні роки, наповнені творчою працею, пошуком і впровадженням інноваційних методів викладання навчальних предметів в школах району, які давали високі результати і ставали спільними досягненнями вчителів і учнів нашого краю.
Леонід Гриценко не був кабінетним працівником. Його робочими майданчиками були школи Бориспільщини. Там проходили апробацію, передовий досвід і новітні ідеї, винесені ним з численних наукових конференцій, семінарів і студій. Започаткована ним з 1982 р. співпраця району та кафедри фізики і астрономії НПУ імені М.П.Драгоманова суттєво вплинула на професійний рівень учителів фізики. Він був людиною ерудованою і високоосвітченою, доброю і щедрою, відкритою до спілкування. А ще – дуже любив дітей, колег, всіх щирих серцем людей і Україну. У нього була якась внутрішня потреба душі передавати свої знання всім, хто його оточував. Комусь - знання фізики, а комусь – подій давнини. Особливо, що стосувалося історії України, її героїчного і трагічного минулого, визначниих постатей і особистостей.
Леонід Григорович часто говорив: «Україну треба бачити. Отоді по справжньому відчуєш її і велич, і красу. І будеш любити її і пишатися нею». Щоб було саме так, він постійно організовув з педколективами шкіл району поїздки по історичних місцях нашої країни. На їх мандрівній мапі були і Київщина, і Черкащина, і Чернігівщина, і Полтавщина, і Сумщина, і Вінничина, і Запоріжжя… Мріяли об’їздити всю Україну... Та з’явилися неочікувано великі перешкоди… І війна, і смерть… Віримо - війна закінчиться, а пам’ять залишиться… Про все-все… І про Леоніда Григоровича Гриценка, який був надзичайно талановитим вчителем. А ще хотів, щоб у кожного з нас стежини до всіх куточків рідної землі пролягали через серце.
Леонід Григорович був тією людиною, яка уміла радіти кожній миті життя. Особливо спілкуванню з дітьми, колегами-однодумцями, друзями, своєю сім’єю. Його дружина Тетяна Петрівна, теж учителька, і їх дочка Наталія обрала собі професію педагога, стала науковцем і працює старшим викладачем кафедри медичної і біологічної фізики та інформатики Національного медичного інституту імені О.О.Богомольця, кандидат педагогічних наук, були великою підтримкою один одному, раділи творчим успіхам і здобуткам.
За свою довгу педагогічну діяльність, загальний стаж якої майже 50 років, Л.Гриценко має знак «Відмінник народної освіти», відзначений численними Почесними грамотами і подяками. Рішенням Бориспільської районної ради від 20.08.2008 р. Леоніду Григоровичу присвоєно звання Почесний громадянин Бориспільського району. Має він і найвищу нагороду нашого краю – нагрудний знак «За заслуги перед громадою». Його життя – це самовіддане служіння професії заради омріяного світлого і щасливого майбутнього наших дітей і країни. Саме таким людям, як Леонід Григорович, наша освітянська нива завдячує народженню відданих своїй справі педагогів, є підгрунтям новому якісному розвитку освіти. Він уже увіковічив себе своєю працею і своїм життям.
Царство Небесне, Вічна Пам’ять талановитому вчителю і керівнику, прекрасній людині і патріоту України.
