Короткий історичний опис становлення Бориспільського району
Бориспільський район був утворений у 1923 році, площа близько 146тис.кв.м. Розташований на сході Київської області, на лісостеповій рівнині Придніпровської низовини. Поверхня території рівнинна, інколи хвиляста: добре виражені підвищення чергуються з низинами, що не рідко переходять у болота.
На південних та південно-західних його кордонах протікає Дніпро. Вздовж річки тягнеться найбільш понижена частина району – заплава, яка біля сіл Жовтневе, Гнідин, Проців сягає ширини 6-11 км. На території району протікають річки, ліві притоки Дніпра – Павлівка, Млен, Іква та праві притоки Трубежа – Бочечки, Карань, Вогнища, Красилівка, Альта, Ільтиця. Всі річки течуть по рівнинній місцевості, а тому мають повільну течію. Живляться за рахунок снігів, дощів і підземних джерел. На півдні Бориспільський район омивається водами Канівського водосховища.
Грунти в основному темно-сірі опідзолені чорноземи та чорноземи на середньо-суглинковому лесі й частково супіщані та глейові. Ліси займають понад 15 тис. га. Корисні копалини – цегельно-черепична сировина, піски, торф.
Бориспільська земля має тисячолітню історію, від багатьох поколінь до нас дійшла велика духовна спадщина.
В період з IX по XII ст. між Києвом і Переяславом було зведено цілий ряд укріплених городищ поблизу сучасних сіл: Любарці, Іванків, Старе, Головурів, Вороньків, Глибоке, Проців, виникло багато укріплених поселень. Під час монголо-татарської навали поселення на території сучасного Бориспільського району були зруйновані, а вже з XIIIст. ці землі переходять під владу Великого князівства Литовського. Пізніше ця територія стала називатися "Земля Полукняжеская". Архівні документи цього періоду свідчать, що "Земля Полукняжеская" була "пожалувана" королівському товмачу Солтану Албеєвичу. В 1508 році він продав ці землі Київському Пустинно-Микільському монастирю. Монахи володіли землею до кінця XVI ст. На монастирських землях в цей період почали селитися втікачі з Правобережжя. В актах цього періоду згадуються також деякі інші села району: Гнідин, Вишеньки, Сошників, Сальків, Проців, Булачин (Ерківці). З вірчих грамот від 1525 року дізнаємося, що тоді вже були і села Жереб'ятин, Рогозів, Вороньків, Іванків.
Після 1569 року всі українські землі, які раніше належали литовцям, відійшли до польської корони. За рішенням польського сейму від 1590 року землі навколо містечка Бориспіль і саме місто отримав у володіння Войтех Чановицький, який в документах 1590 року згадується як гетьман запорізьких козаків. У 1596 році ці землі Сигізмунд III зробив королівською маєтністю. Того ж року було утворено Бориспільське староство.
В кінці XVI – на початку XVII ст. Україну охоплює ряд козацько-селянських повстань. За придушення повстання під проводом Наливайка (1594-1596) сейм пожалував Бориспільське староство магнату Жолкевському у володіння, а з 1623 року воно стає власністю родини Жолкевських (до 1648 року).
Історія Бориспільського краю невіддільна від боротьби українського народу проти польсько-шляхетського панування. Населення міста та навколишніх сіл брало участь у повстанні нереєстрових козаків під керівництвом Тараса Федоровича (Трясила). Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького (1648-1654) поклала край польсько-шляхетському пануванню в Україні. Цілий край було поділено згідно запорізького звичаю на полки і сотні. Одним з полкових міст був Переяслав, сотенними, серед інших, містечка Бориспіль та Вороньків. До бориспільської сотні належали села: Нестерівка, Кучаків, Лебедин, Стариця, Сеньківка, Іванків, Дарниця та ряд хуторів, до Вороньківської - села Глибоке, Кийлів, Кальне, Рудяків.
Під час російсько-польської війни (1654-1667) бориспільські землі кілька разів зазнавали великих спустошень. У 1658 році за наказом воєводи Шереметьєва (під час боїв між військами гетьмана І. Виговського і царським військом) містечко Вороньків та інші села і хутори були винищені і спалені. Значних втрат землі Бориспільщини зазнали навесні 1661 і восени 1663 років, коли їх захопили польські війська.
В липні 1666 року в Борисполі спалахнуло повстання проти гніту козацької старшини та царських воєвод. Підняли повстання козаки Переяслава та Борисполя. В серпні того ж року повстання було придушене.
Універсалом від 14 січня 1752 року гетьман Кирило Розумовський передав бориспільські землі у вічне володіння своїй сестрі та її чоловіку, бунчуковому товаришу Ю.Дарагану.
У 1921 році в Борисполі було встановлено радянську владу. Почали організовуватися сільськогосподарські артілі. У 1923 році було створено Бориспільський район.
3 1929 року починається колективізація. Це була справжня трагедія для українського селянства. Як і скрізь по Україні, в Бориспільському районі вона супроводжувалася масовим розкуркуленням, знищенням найпрацьовитішого і тому найзаможнішого прошарку селянства. Люди в колгоспи йшли неохоче, чинили опір колективізації. Прокотилася хвиля "бабських бунтів", на придушення яких було викликано кінну міліцію з Києва. Але незважаючи на опір населення колективізація продовжувалася.
Потім були страшні роки голодомору (1932-1933 років). Було розгорнуто ніколи не бачений терор голодом, щоб навчити українських селян за висловом Косіора "уму-розуму". Бориспільський район рятувало те, що знаходився він неподалік Києва, люди мали змогу виміняти хліб, борошно, крупу на київських базарах. Та все ж від голоду вмирало багато людей. Є відомості про смертність сільського населення Бориспільського району з 01.01.1933 до 01.01.1934 рік. Ця цифра становить 5739 чоловік. Серед померлих за цей період було 266 дітей віком до одного року. Це за звітами. Фактично ж втрати були значно більшими. Але і це було не останнє випробування, яке довелося пережити, страшна хвиля сталінських репресій винищила цвіт української нації.
Друга світова війна принесла страшне лихо. Вже на другий день війни, 23 червня 1941 року, німецька авіація бомбардувала військове містечко та аеродром, розташований на околиці міста Борисполя. 23 вересня фашисти оволоділи містом та районом.
Визволення Бориспільського району почалося у вересні 1943 року. За два роки окупації фашисти вбили і закатували в районі 497 громадян. Понад 5 тисяч вивезли до Німеччини. В боях за визволення Батьківщини загинуло понад 8 тис. мешканців району. Більше 5 тисяч воїнів лежать в братських могилах нашого району.
Одразу після визволення району почалися відбудовчі роботи.
В 1965 році прийняв перших пасажирів новий Бориспільський аеропорт, який став одним з найбільших у світі міжнародних аеропортів.
Найдавніші пам'ятки археології, що знаходяться на території району, відносяться до епохи палеоліту (рештки кісток мамонтів), епохи неоліту (кам'яні знаряддя праці).
На території району зосереджено численні археологічні пам’ятки, що включені до реєстру культурної спадщини : 123 кургани, 53 поселення, 5 городищ різних історичних епох, Покровська церква в с.Сулимівка – пам’ятник архітектури ХVІІст., а також пам’ятник садово-паркової архітектури ХІХст. – Сулимівський парк.
Численні археологічні знахідки в районі села Вишеньки створили селу славу справжньої археологічної скарбниці. На території Вишеньківської сільської ради було 17 поселень, городищ, стоянок, могильників від V ст. до н.е. до ХVІІІ ст., під час розкопок яких вивчалися кам’яний вік, доба бронзи, неоліт, трипільська, давньоруська культури. 7 подібних історичних пам’яток є на території Вороньківської сільської ради, 13 – Головурівської сільської ради.
В Бориспільському районі найвідомішими є поселення, виявлені дослідженнями біля сіл Процева, Салькова, Софіївки . Вивчаючи їх, вони були виділені в окремий тип Трипільської культури – Софіївський.
В районі археологи дослідили 30 пам’яток доби бронзи . До цього періоду належить унікальна знахідка – орнаментована рогова сокира, виявлена поблизу с.Дударків і зберігається в Національному музеї історії України.
Район є одним з небагатьох районів Київської області, де зосереджена найбільша кількість курганів. Найбільше їх поблизу сіл Іванкова (“Воронова могила”, “Сиза могила”, “Кутолова могила”, “Язвенна могила”), Кірове (“Бембериха”), Лебедина, Сеньківки, а курган, що знаходиться біля с.Любарці – “Глушівська могила” – пам’ятка національного значення.
Письменні і археологічні джерела засвідчують наявність на території Бориспільського району поселень та укріплених городищ періоду Київської Русі : в селах Головурів, Старе, Любарці, Вороньків, Іванків, а в селі Проців – 2. Одним із найдавніших укріплень Київської землі був “Город Саков” (с.Сальків, нині в межах Процівської сільської ради). Неодноразово в літописах згадується і “Ворониця” (с.Вороньків).
Відреставрована дерев’яна пам’ятка архітектури ХVІІІ ст. Чудомихайлівська церква в с.Мала Стариця.
Великої уваги вимагає до себе Сулимівський парк, площа 23,6 га, заснований в ХІХст. Парк є пам’яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення з 1972 року.
На території району є ландшафтний заказник загальнодержавного значення “Хутір Чубинського”, загальною площею 10га, розташований на землях В.Олександрівської сільської ради, входить до складу природно-заповідного фонду України.
Саме на території заказника знаходився хутір Павла Чубинського – відомого фольклориста, етнографа, поета, вченого, педагога, автора гімну України. За свідченнями місцевих жителів, тут, серед лісу, тоді більшого за площею, була його оселя, оточена садом із яблунь і слив. Будинок споруджений у 1862 році і простояв до 30 років ХХ ст.
На території району створено 5 природно-заповідних територій. Крім Сулимівського парку, заказника “Хутір Чубинського”, в 1998 р. створений орнітологічний заказник Урочище “В’язове” (с.Проців). Тут живе найбільша в області колонія сірих чапель (300 пар), хижий птах орлан-білохвостий, який занесений до Червоної книги.
На території с. Проців знаходиться іхтіологічний заказник “Процівський”, утворений в 1999 р. Територія заказника – це важлива відтворювальна база риб Канівського водосховища, тут живе багато видів птахів, а деякі види прилітають на гніздування.
В 1999 році оголошено гідрологічним заказником “Біле болото” (с.Сошників).
