«Дякую Богу за кожний прожитий день…»
Поняття щастя і краси відносне. І неправда, що з роками вони міліють, стираються. Якщо людина красива, то це до останніх днів, якщо щаслива – то теж до останнього подиху. До красивої і щасливої ювілярки їдемо до Гнідина. Анастасія Мартинівна Коваль – ровесниця нашого району. Днями їй виповнилося 95. Купа гостей з квітами, подарунками, солодощами переступають поріг обійстя Ковалів: Гнідинський сільський голова Олександр Лазаренко, голова районної ветеранської організації Микола Недождій, заступник начальника управління соціального захисту населення Тетяна Білоус.
У дворі дві хати – в одній син з невісткою, в іншій – Анастасія Мартинівна. Її невеличка господа тепер переростає в просторий будинок – онука Світлана добудовує бабусину господу. Отак у купі й живуть. А ми прямуємо до місця призначення. В охайній кімнаті чекає нас винуватиця свята. Не віриться, що ця проста, скромна і ще моложава жінка розміняла десятий десяток. Очі проміняться радістю і переживаннями: «Оце кожного вечора лягаю, така ніби безсила, негодна і не знаю чи зустріну сонце. Сьогодні відкрила очі і знову подякувала Богу за новий день. Нехай він посилає всім вам довгого віку».
Анастасія Климівна родом з Полтавщини, з багатодітної сім’ї. Їх у матері й батька було семеро – п’ятеро сестер і два брати. Тато і сестричка померли в голодовку. У 40-х роках сім’ю вислали на Далекий Схід. І там, закінчивши курси трактористів, 17-річна Анастасія понад п’ять років сиділа за кермом тягача. Там зустріла свою долю Івана Климовича Коваля. Чоловік служив у тому далекому краю. Закінчивши службу, подружжя Ковалів опинилося в Гнідині - на малій батьківщині Івана Климовича. З того часу Гнідин – це їхнє родинне гніздечко. Тут народилося двоє діток – син Володимир та донька Валентина.
Анастасія Климівна довгий час працювала у швейній майстерні, а потім знайшлася робота і в рідному радгоспі, звідти й пішла на заслужений відпочинок. П’ятеро онуків, дев’ятеро правнуків і одна праправнучка – ось яке багатство надбала за прожиті роки.
Над столом старе фото. З нього усміхається подружжя Ковалів – молоде й красиве. Віку доживати прийшлося з сім’єю сина, бо Івана Климовича не стало ще у 2002-у.
«Увесь вік у праці. Не сторонилися з чоловіком ніякого діла. А тепер вийду надвір всі люди при роботі, а я б думками і робила, а руки й ноги не можуть, - каже жінка.- Хазяїн у мене був хороший. Прожив теж достойне життя – 87 років у любові й шані. Працював на керівних посадах: і сільським головою, і фельдшером. Поважали його люди».
«Мама ще й телевізор дивиться. Хоча зір і слух вже не той, але підійде до нього близенько, а потім ще й нам всім перекаже новини. Сама себе обслуговує, при ясному і здравому розумі – це ще не всім такий дарунок від Бога», - каже невістка Ольга Яківна.
Вона пам’ятає всі дати, імена і про сільського голову добре слово мовила: «От хороший чоловік наш голова. Ніколи не забуває, на всі свята несе подарунки. А людині скільки треба? Хоч трохи уваги - і вона вже рада з того, що потрібна, що про неї згадують не лише домашні, а й односельці».
Ювілей святкуватимуть пізніше. Коли до Анастасії Климівни приїдуть і злетяться її найдорожчі, бо доля розкидала їх у далеких світах. Тоді рідні люди сядуть за однин святковий стіл. Ото вже буде про що поговорити, хоч набачитися. А поки що вона їх усіх чекає і дякує Богу за кожний прожитий день…
Алла БОГУШ, директор районного радіомовлення
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
