ІВАН ЧИРИКАЛО ПРО ПЕРЕМОГУ: «ЦЕ НЕ МОЖНА ЗАБУВАТИ…»
Він — один із героїв другої книги «Люди Победы», яку підготував і видав телеканал «Інтер». Його портрет — серед ста облич, ста людських доль, які пройшли крізь горнило війни, вистояли і перемогли. Він визволяв Білорусь, Латвію та Литву. Під час Ризької операції, у боях біля міста Симані, автоматники, якими командував Іван Чирикало, зайняли ворожі позиції і не дали німцям здійснити контратаку.
У тих боях за мужність і відвагу 21-річного сержанта було нагороджено медаллю «За бойові заслуги». Це був 1944 рік, а в 1945-му його направили в училище, що у Костромській області, де готували офіцерів уже для війни з Японією. Саме там молодого бійця й зустріла звістка про Перемогу.
«Це було щастя, шквал почуттів, хоча й заборонили стріляти, але ми хапали зброю і салютували в небо автоматними чергами. Тільки уявіть – в один момент ти усвідомлюєш, що всі ті жахіття, які пережив, були не даремні. Цього не можна забувати», — розповідає вже давно посивілий 95-річний фронтовик.
А воювати з Японією він так і не поїхав. Військове училище закінчив у званні лейтенанта, а до Воронькова повернувся в 1947 році, після демобілізації.
Окрім медалі «За бойові заслуги», на лацкані святкового піджака ветерана сяють орден Вітчизняної війни І ступеня, дві медалі «За відвагу», а ще медаль «За перемогу над Німеччиною».
Історія його війни – це життя в окупації, примусові роботи в Німеччині, повернення додому, а потім фронт, поранення, запеклі бої… і, звісно ж, Велика Перемога.
«Якби мені довелося пережити все знову – нічого б не змінював. Вважаю, що життя прожив гідно», — ось така життєва мудрість солдата Перемоги Івана Чирикала.
В гостях у ветерана-вороньківця побувала Тоня ТУМАНОВА, «ТС»
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
