СЕРГІЙ КРАВЧЕНКО: «МАЙБУТНЄ ТОЧНО НЕ ЗА ОНЛАЙН ШКОЛОЮ, А РОБОТ НІКОЛИ НЕ ЗАМІНИТЬ УЧИТЕЛЯ»
У Старинській ЗОШ кипить робота – готуються до нового навчального року. І хоч у владних кабінетах досі не визначились, коли і в якому форматі розпочнеться новий навчальний, – у селі сподіваються, що все буде, як раніше.
Карантин став справжнім випробуванням для сільської школи – але і з цим впорались, хоч іноді доводилось працювати до опівночі і сліпнути над смартфоном. У Старинській ЗОШ кажуть, що цей форсмажор став позаплановим підвищенням кваліфікації – вчителі нашвидкуруч освоїли ZOOM, Telegram, Meet. Водночас директор Старинської школи Сергій Кравченко, до слова, депутат районної ради, непохитний – майбутнє точно не за онлайн школою, – хоча формат певною мірою цікавий і неординарний, та роботи ніколи не зможуть замінити вчителів.
Більше про переваги та недоліки роботи освітян під час карантину, нові навички, он-лайн випускний, золотих медалістів і нестачу спеціалістів журналісти «ТС» поговорили із директором Старинської ЗОШ І-ІІІ ступенів та його заступницею із навчально-виховної роботи Галиною Циганок.
КОР.: Пане Сергію, останні кілька місяців освітяни працювали в екстремальних умовах. Розкажіть, як це позначилося на житті Старинської школи?
Сергій Кравченко: Ми, як і всі інші, дистанційно працювали протягом четвертої чверті. Є недоліки, є переваги, але недоліків усе ж більше. Цю думку також поділять наші учні та їх батьки. З учителем дітям легше працювати – є можливість коригувати свої знання у процесі. Та й учителю дистанційне навчання не зовсім підходить. Який би графік чи розклад не робили, як показала практика, учитель має бути в режимі і о 22:00, а іноді й опівночі. Ніхто не чекав, що цей процес аж так затягнеться.
КОР.: Коли ми зайшли у школу, то побачили, що тут кипить робота – хтось миє, хтось фарбує. Йде підготовка до нового навчального року?
С. К.: Так, ми у режимі ремонту. Готуємо рекреацію для першокласників, а також кабінет Нової української школи. Повністю вивільнимо крило – готуємо коридор, ігрову кімнату, приміщення для туалету. Окрім того, робимо капремонт туалету на вулиці. Роботи на 50% виконані, залишилось оздоблення. А ще робимо тротуарні доріжки, поточний ремонт математичного кабінету, спортивної зали, міняємо меблі в початковій ланці. Загалом вісім об’єктів.
КОР.:Зараз акценти більше роблять на облаштування внутрішніх туалетів.
С. К.: У нас є внутрішні – чотири приміщення. Але на вулиці туалет теж має бути. Він потрібен на весняний та осінній період, коли діти на стадіоні займаються.
КОР.: З ремонтами зрозуміло, а ще хотілося б повернутись до навчального процесу. Яка ситуація з успішністю?
С. К.: Успішність цього навчального року відносна. Нереально оцінити дітей у такому ракурсі, адже йдеться і про допомогу батьків, а також старших братів та сестер. Онлайн уроки не кожен проводив. Це були різні форми спілкування. І через Viber теж. Не можна оцінити роботу учня таким чином, тому за основу брали перший семестр. Гадаю, батьки багато побачили і переосмислять ставлення до школи. Що можуть дати дітям такі заняття? Але не всі діти й у школі працюють – хтось просто намагається відсидіти, завершити навчальний процес і піти у доросле життя.
Щодо олімпіад, то наші діти завжди непогано виступали. Цього року маємо 15 районних призерів і двоє обласних. Це, звичайно, менше, ніж було раніше. Було і 40, і 50 призерів. Але частина олімпіад не проводиться. Наприклад, образотворче мистецтво. У нас завжди 3-4 діючі виставки дитячих художніх робіт. У серпні буде наша черга робити виставку в РДА. Є творчий вчитель у цьому напрямі Марія Бугай, яка свого часу була лауреатом всеукраїнського конкурсу «Вчитель року» (зайняла 2 місце).
КОР.: А розкажіть трохи про колектив.
С. К.: Колектив у нас достатньо професійний: 10 вчителів мають педагогічне звання «Старший вчитель», 4 – «Вчитель-методист». Але є проблеми, як і у всіх школах сьогодні. Хочемо ми того чи ні, але вчителі досягають пенсійного віку. Сільська школа сьогодні має 20-40% учителів-пенсіонерів. Не хоче молодь у села їхати. Якщо ми раніше з Переяслава не дуже хотіли брати, то сьогодні їдемо туди, але вони до нас не хочуть. У нас колись працювали чотири вчителі-методисти математики – дуже сильна ланка була. Але вік говорить про себе. Сьогодні шукаємо вчителя математики, і, на жаль, не дуже відгукуються. Запрошуємо вчителів-пенсіонерів, і вдячні, що вони йдуть нам назустріч. Принаймні два минулі роки. Тож наразі це питання не закрите.
КОР.: Хто ще потрібен, окрім математиків?
С. К.: Учитель трудового навчання. У чому тут проблема? Та в тому, що вчитель трудового має лише 6-7 годин. А тепер скажіть, хто погодиться прийти на третину ставки? Тому технічну справу проводимо не так, як хотілося б. У нас є майстерня з металу, майстерня з дерева, але спеціаліста – немає. Схожа ситуація і з учителем музики. У нашому селі немає людини, яка могла б проводити заняття. Тому до нас їздить викладач-сумісник із Ревного. Ми компенсуємо проїзд. Інформатика… Якби був учитель математики – він би закрив це питання.
І найважливіше – де гарантія, що вчителі-пенсіонери працюватимуть в період пенсійної реформи в такому форматі? Бо якщо не працюватимуть, то матимемо багато дірок, які потрібно буде латати. Але це не тільки наша проблема – це проблема державна і підхід повинен бути державницький. Якщо це молодий учитель, то потрібно подумати, яким чином забезпечити йому житло, як компенсувати мінімальну зарплату, як його заохотити, щоб залишився. Одна справа направити учня на навчання у педагогічні вузи, а інша – де гарантія, що ці діти повернуться в освіту?
КОР.: Як вам школа онлайн?
С. К.: Як на мене – майбутнє не в цьому. А якщо говорити про онлайн уроки, то потрібно зважати й на те, що в родині може бути не один учень, а двоє, троє… І що виходить. Один має дивитись математику, другий англійську, а третій – літературу, а матеріальна база не завжди дозволяє.
Галина Циганок: З іншого боку, на тих онлайн уроках – молоді київські вчителі, неординарний формат, окрім того, ще й актори та співаки. Може, діти не стільки вчителів слухали – скільки на публіку дивились. Проте питання технічного забезпечення – це дійсно проблема.
С. К.: У нас є родини, які не завжди можуть забезпечити дітям харчування у школі, не говорячи про інтернет чи смартфон. Таких діток маємо близько 5%, і ми про це говоримо. Щоб забезпечити повноцінне дистанційне навчання – потрібні доступний інтернет і планшети або ноутбуки, а не смартфони, над якими сліпнуть наші учителі. Ми обговорювали це питання в районі – як забезпечити дітей відповідною технікою. Звісно, в один момент його не вирішиш.
КОР.: Зараз говорять, що й новий навчальний рік може вчасно не розпочатись.
С. К.: Є такі прогнози. Проте наше найбільше бажання, щоб школа працювала у нормальному режимі, щоб діти були у школі. Думаю, що таке ж бажання мають і батьки. Адже не кожна дитина може працювати самостійно.
КОР.: Чи позначиться це на якості знань?
С. К.: Однозначно позначиться, але у будь-якій новій справі без ґуль не обходиться. Ми вимушено вийшли на цей шлях і були не зовсім готові.
Г. Ц.: Дистанційне навчання – це, швидше, форс-мажорні обставини. Якби все було класно, то не було б очного навчання.
С. К.: Можливо, коли матимемо напрацювання й інша матеріальна база – і результати будуть іншими. Але все одно – це не буде повна заміна вчителя. Роботи? Хіба частково, бо замінити роль учителя – нереально.
КОР.: Цього року останніх дзвінків у школах не було, а як щодо випускного вечора?
С. К.: Ми готуємо випускний вечір онлайн. Уже все записано – першокласники, випускники, накладки з фото класних архівів. Є привітання директора, класного керівника, першої вчительки, привітання дітей першого класу, є і слово випускників. Дійство можна буде подивитись на сайті школи.
КОР.: І все ж, карантин – це не тільки недоліки. Що позитивного почерпнули?
Г. Ц.: Учителі кажуть, що вони невимушено пройшли курси підвищення кваліфікації. «Методом тика» навчились працювати із ZOOM, Telegram, Meet. Освоїли самостійно технології дистанційного навчання. Різні путівники з’явились пізніше. Для вчителів це стало етапом самовдосконалення. А от щодо якості освіти – я не певна в тому, що вона покращилась.
КОР.: Цього року у Старинській школі медалісти будуть?
С. К.: Раніше медаль була як заохочення, бо давала право вступу до вишу з одним іспитом. Останні 10 років ця нагорода не має для дитини, фактично, ніякої пільги. Ще кілька років після встановлення нових правил медаль мала певну моральну вагу, а тепер уже ні. Більше того, зараз це додаткове навантаження для дитини. Складання ЗНО… а там по-різному може бути.
С. К.: Втратила медаль свої функції.
КОР.: Як, вважаєте, може варто було б цю функцію поновити?
С. К.: Зараз ми в реформі загальноосвітньої школи, прийнято закон. Але я спершу почав би реформу ВНЗ. Візьміть довідники СРСР, подивіться, скільки там навчальних закладів і скільки зараз. Їх кількість зросла в 2-3 рази. І у кожному виші у 3-4 рази збільшилась кількість факультетів. А дітей стало менше. І що виходить? Навіть ЗНО втрачає силу, адже частина вишів приймає ще й за своїми внутрішніми екзаменами. І ще одне, якщо раніше вступати можна було в один заклад, то зараз у 5. Якщо дитина має знання – вступить і так, а як ні, то жодна медаль не врятує. Тож для того, аби порушувати питання щодо медалей, треба його добре вивчити.
А якщо говорити про виші, то цей процес почався ще з кінця розвалу СРСР, коли всі хотіли мати вищу освіту. А чи потрібна вона? І сьогодні ми говоримо, що немає токаря, слюсаря, зварника кваліфікованого. Та сьогодні будівельники отримують заробітну плату у два-три рази більшу за вчителя.
КОР.: І наостанок хотілося б запитати, чи скучили за дитячим сміхом і гамором?
С. К.: Скучили і вчителі, скучили і діти. Школа – це дитячий навчальний заклад, де мають бути діти, сміх, гамір.
Г. Ц.: Коли у школі тиша – то моторошно, дітей дуже не вистачає. Часто, коли хтось сторонній заходить у школу, то вже за кілька хвилин жаліється: «Ой, мені вже голову набили», а для нас це нормальне явище, а от коли тихо – то щось не так.
Тоня ТУМАНОВА, «ТС»
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
