Бориспільська районна рада
Бориспільський район, Київська область

ЛЮБОВ ЧЕШКО: «ЩОДНЯ ДАВАЙ СОБІ ВІДПОВІДЬ: ЧИ ПРОЖИВ ТИ ЦЕЙ ДЕНЬ, ЯК ЛЮДИНА?..»

Переглядів: 749

Уявіть на хвилинку – живі лелеки на стовпі прямо посеред вулиці; різнобарв’я квітів та веселі казкові герої на клумбах, які прикрашають перехрестя та колись нічим непримітні куточки села; уквітчані колодязі з неймовірно смачною водою, якою може насолодитися будь-який перехожий; охайні двори; дороги, якими можна їхати, не боячись згубити колесо у черговій вибоїні. Так званий «молодіжний квартал», де стільки дітвори, що не завжди й на міських вулицях побачиш. Тут і ошатний будинок для місцевих вчителів та вихователів. І всюди новобудови, новобудови, новобудови… Ні, не багатоповерхові, а приватні будиночки. А це означає, що люди хочуть тут жити й народжувати дітей. Тут вони щасливі і захищені, про них дбають, радіють їхнім успіхам, допомагають у важкі хвилини.

Гадаєте, це Данія чи Голландія, а може, Швеція? Помиляєтесь, це наш рідний Проців. Мали нагоду побувати тут в один із липневих днів і, як то кажуть, відпочили душею.

Спершу завітали до сільської ради – як же оминути «Білий дім» на селі?  Маленький охайний непримітний будиночок нічим особливим не вирізняється, та процівці знають: тут вони завжди знайдуть підтримку, до їхніх порад та зауважень обов’язково дослухаються, а, не дай Боже, виникне якась проблема чи станеться біда – байдужими ніколи не залишаться, допоможуть ділом, розрадять добрим словом. Тож для них цей будиночок найдорожчий від будь-яких розкішних палаців.

DSC07944Сільський голова Любов Чешко зустрічає нас у своєму кабінеті. Тут, як і в кожному куточку Процева, відчувається рука мудрого і вправного господаря – кожна річ має своє місце і призначення, нічого, що б заважало працювати чи створювало дискомфорт. На полицях книги, ікони, нагороди… А головне – якась особлива аура, що поглинає тебе, вгамовує негативні емоції, змушує замислитися над тими речами, до яких раніше ставився легковажно, і, зрештою, наповнює енергією і додає снаги… Снаги жити, любити, рухатися вперед.

Філософія керівника

Ця жінка спокійна, врівноважена, в її рухах відчувається впевненість – впевненість у собі, у людях, у справі, якій віддала своє життя. Їй тут знайомий кожен куточок, про кожного жителя Процева може сказати чимало добрих слів, адже на першому місці для неї любов до людей, постійна потреба турбуватися, оберігати, допомагати, примножувати досягнуте.

На посаді сільського голови Любов Чешко вже понад 37 років. Це для неї вже не просто робота, це – сенс її життя. Тільки-но в’їхавши в село і споглядаючи усі ці красоти, мимоволі пригадала слова з «Послання у майбутнє», що стало гідним обрамленням книги про історію Процева та його жителів, – «Богом дарований край», автором якої є Любов Іванівна: «Щодня давай собі відповідь: чи прожив ти цей день, як Людина, що доброго зробив і чого досягнув? Давайте міцно тримати те, що надбано поколіннями, – і духовне, і матеріальне…».

І дійсно, іноді, потрапивши у круговерть життя, у цей стрімкий потік, ми забуваємо насолоджуватися самим життям. Аж надто переймаючись матеріальним, забуваємо про духовне. І черствіють від того, міліють наші душі.

Тож проїхавшись цими, немов казковими, вуличками, якось занадто прозаїчно і банально було запитувати у сільського голови про досягнення та плани на майбутнє. Бо настільки прекрасний куточок насправді і є тим величезним досягненням цієї непересічної жінки та всіх людей, які живуть поряд з нею. Вони навчилися розуміти її з напівслова, адже твердо знають: те, чого хоче Любов Іванівна, потрібно селу і кожному з них. Її плани – це їх перспектива. У цьому селі вміють не лише добре працювати, а й відпочивати. Тут проводять численні культурні заходи, кожен з яких обов’язково розпочинається спільною молитвою всієї громади разом зі священиком.

На столі у Л. Чешко проект нової гарної школи, про який вона поки що говорити відмовляється, мовляв, коли побудують, запросить на відкриття, тоді все й побачимо. Це щодо великих планів, а от дитячі та спортивні майданчики, асфальтування доріг, освітлення вулиць, благоустрій території – справи щоденні й цілорічні.

«Якщо коротко про плани на майбутнє, вони прості й складні водночас, бо хочеться просто жити, ? ніби здогадавшись про мету нашого візиту, починає розмову Любов Іванівна. – Моїм кредо завжди було і залишається: щодня, коли не ділом, то хоча б словом допомагай людям. Роби щось корисне не лише для себе, а й для своїх односельців і країни в цілому. Будь справжнім сівачем, але з думкою про врожай. Як би важко не було, завжди пам’ятай про те, що комусь, можливо, ще важче і він потребує твоєї допомоги».

На хвилинку замислившись, Любов Іванівна продовжує свої роздуми: «Потрібно брати все корисне з минулого і нести в майбутнє. Згадаймо соціалістичний устрій, хіба все так було погано? За кожен недостойний вчинок людину змушували відповідати, і не важливо, скільки їй років, ? 5 чи 50. А сьогодні чуємо тільки гасла. Ніхто тобі не допоможе, якщо не маєш грошей. Коли захворів – простягай руки до неба. Скажіть, навіщо нам така Європа? Я хочу, щоб ми любили і захищали свій народ, народ-трудівник, який не може прожити за такі мізерні зарплати і пенсії, якого обкладають непосильними податками і комунальними платежами. Усі так люблять народ, коли йдуть на вибори, то чому затягують зашморг, тільки-но дорвуться до влади?

Нехай запитають у себе: скільки робочих місць ми створили? Що їдять наші діти, яке молоко п’ють і чому вони так хворіють? Ми маємо багатющі чорноземи, завдяки яким можемо прогодувати не лише себе, а й ті ж Європу, Африку, Америку. Та що за останні роки ми побудували? Де нові свиноферми, корівники? У нашому районі залишилося 1200 корів, хіба можуть вони дати достатню кількість натурального молока? Тож і п’ємо штучне. А що вже говорити про курятину, нашпиговану різними препаратами й накачану гелями для збільшення ваги. І все від того, що ніхто не несе жодної відповідальності. Наше законодавство вкрай недосконале, багато законів пишуться «під себе» Повірте, хочеться розігнати усіх тих 450 депутатів Верховної Ради, які замордовують народ, створюючи блага лише для себе. Хочеться кричати на всіх рівнях: люди, схаменіться, не знищуйте генофонд українського народу! Щоб через якихось 50 років ми не виродились! На жаль, сьогодні можна скаржитися куди завгодно і на кого завгодно, результат буде прогнозований – жодного результату. Спустіться з небес, шановні можновладці, і навчіться бачити потреби людей, потреби своєї країни.

Серцем вболіваю за наших дітей, адже це майбутнє країни. Сьогодні багато говорять про реформу в освіті, 12-річне навчання в школі. Хочеться кричати: агов, шановні урядовці, кому це потрібно, коли діти не хочуть вчитися? Не секрет, що більшість старшокласників просто відсиджує уроки. Водночас багато хто з них не вміє навіть віник у руках тримати, не говорячи вже про граблі чи лопату. Може, краще вчити дітей обробляти землю, на якій вони живуть, забити цвях, вкрутити гвинт? Усе це має починатися з сім’ї, батьки повинні усвідомити, що їхнє головне завдання – не лише заробити гроші, одягти й нагодувати дітей, а й навчити працювати. Зі свого боку, сільська рада разом з депутатами округів постійно організовують суботники, намагаємося привчати дітей до того, що село – їх рідний дім, який потрібно завжди тримати в чистоті.

 «Не викидай сміття, бо прокляну»

«Людино, тебе зустрічає Богом дарований край», ? прочитали на бігборді, коли в’їжджали в Проців. Ці слова, як потім дізналися, ? народилися в думках Л. Чешко. Про те, що Любов Іванівна має душу справжнього лірика і тонко відчуває все, що відбувається навколо, мабуть, дехто навіть не здогадується. Адже звикли бачити її як суворого й вимогливого керівника, такого собі «генерала у спідниці». Мало хто чув, як вона співає, як годинами може розповідати про красу природи, про людей, з якими звела її доля, а потім викладати все це на папір. Як болить душа жінки від несправедливості, з якою часто доводиться стикатися. І як до щему стискає вона кулаки, коли нічим не може зарадити…

Але зараз її знову переповнюють емоції на робочу тематику:  «Коли спілкуюся з людьми, завжди говорю: в’їжджаєш у село, бачиш бур’ян – то ти, бачиш сміття – то ти. Знаєте, до чого дійшли, щоб привчити нарешті людей не смітити. Окрім закликів «Не свиняч на дрозі!», «Кинув сміття – захрюкай», кругом, навіть на деревах у лісі, розвісили написи «Не викидай сміття, бо прокляну!» Таке «ноу-хау» якось побачила в селі, де живе моя знайома.  Жорстоко, але інші методи діяли недостатньо, а цей подіяв – сміття стали викидати менше. А раніше, бувало, навіть плакала від болю й образи, бо тільки-но зібрали непотріб, а його знову повно».

«Безініціативний депутат – «мертвий» депутат»

У Процеві 12 депутатів. Усі вони, говорить Л. Чешко, господарі на своїх округах, тільки якщо з якоюсь проблемою не можуть впоратися, тоді долучається вона. «Від депутата багато чого залежить, і він має це щодня доводити. Я знаю «почерк» кожного. Депутат повинен бути ініціативним, мати свій план і мету. Якщо цього немає – нехай мені пробачать, але таку людину я вважаю «мертвою». Люди мають, у першу чергу, поважати свого депутата, а інакше він не зможе вести їх за собою, правильно організувати роботу, ? розкриває свою стратегію сільський голова. ? Цього року поставила завдання: покажіть, що у кожного на окрузі є куточок, де ви можете зібратися з людьми й поспілкуватися. Сьогодні такі куточки облаштовано. І нехай це не якісь дороговартісні експонати, але вони дійсно гріють душу і викликають позитивні емоції. Більшість із них – це витвори місцевого «майстра-золоті руки» Михайла Урсуляка».

«В людині два вовки»

«Один мудрий чоловік, коли я тільки-но починала головувати в Процеві, сказав мені: «Любо, запам’ятай, в людині сидить два вовки – злий і добрий. А перемагає завжди той, якого годуєш», ? розповідає Л. Чешко. ? І саме тоді я зрозуміла: аби все виходило в роботі, до людей слід іти з добром. Добро топить лід у душі, робить її м’якшою. І якщо Бог бачить твою правоту, він завжди допоможе. Жити потрібно з вірою, що і завтра зійде сонце, і вітерець подує, і не буде граду. Молімося за Україну, за народ, за мир, за те, щоб пробуджувалася любов.

Перебуваючи на відповідальній посаді, не варто забувати: люди трапляються різні, інколи саме ті, кому ти допоміг, хочуть побачити і твоєї крові, і твоїх сліз. Та ти маєш завжди бути сильною. І нікого не цікавить, як дається тобі та сила, коли немає поруч рідних людей, ? єдиних, хто може сказати тобі правду. «Ти повинен говорити людям тільки правду», ? учив колись мене мій батько, який за брехню завжди карав. І цю науку я засвоїла на все життя».

 «Навіщо витрачати сили на зло?»

Її мудрість розливається джерелом і живить усіх, хто приходить до цієї жінки. І не важливо, з чим саме приходить, – з добром чи злом. Вона «годує доброго вовка». Як зізнається Л. Чешко, у житті багато чого довелося пережити, декому навіть помститися хотіла, але потім казала собі: навіщо витрачати сили на зло, краще зробити щось корисне. Та й не Боже це діло – помста.

На рахунку Л. Чешко безліч добрих справ. Без її уваги не залишається жодне прохання про допомогу. Ось уже три роки поспіль вона постійно їздить в зону АТО з волонтерською місією. «Люди дивуються: «І навіщо їй це потрібно?» А я не можу по-іншому, не можу сидіти вдома, знаючи, що нашим хлопцям потрібна допомога і підтримка, ? говорить вона. ? Маю таку потребу, поклик душі, бо отримую справжню насолоду від того, що когось порадувала. Вони всі для мене, наче діти. Ви б бачили ті очі, ті щасливі посмішки, обійми, сльози радості, коли передаєш їм щось від рідних… Хтось, можливо, думає, що ми пишемо про свої поїздки в газетах, аби похизуватися. Повірте, мені в цьому житті всього вистачає. Розповідаємо і показуємо все це, щоб люди, які проводжають нас у дорогу, бачили: ми не лише збираємо допомогу, а й довозимо її. А ще хочемо, аби всі зрозуміли, що там, на сході, ще дуже гаряче, а тому заспокоюватися не час. Там так само ще гинуть наші сини, брати, батьки – цвіт української нації.

Я дуже хочу, щоб ці мужні воїни нарешті повернулися до мирного життя, будували житло, народжували дітей. А тому залюбки прийму їх у нашому селі, адже майже 80 учасників АТО отримали у Процеві земельні ділянки».

Покидати цей мальовничий край дуже не хотілося. Проте знали, що це не надовго: «ТС» отримала запрошення на святкування Дня села, а отже, буде ще одна нагода побувати у Процеві і розповісти про людей, які там живуть.

Інна БАКУМ, «ТС»

« повернутися до списку новин