ДЕРРІК КАФЕЕРО ПРО ВОЛОНТЕРСТВО У ЩАСЛИВОМУ, МОВНІ БАР’ЄРИ ТА ШКОЛУ АНГЛІЙСЬКОЇ
Деррік Вашингтон Кафееро родом з Уганди і ось уже 9 років живе в Україні. Час від часу він виїздить за кордон, але намагається якомога швидше повернутись, адже у Щасливому його чекає родина, а у столиці – студенти.
Деррік – інженер, але вже більш ніж два роки викладає англійську. Всі його студенти — дорослі. Їм іноземна потрібна для роботи, мандрівок або навчання за кордоном. Сам же викладач, окрім англійської, непогано знає російську, якою розмовляє його дружина, а також розуміє українську, яку вивчають його доньки – Лорінда і Меліса.
Цього літа він вирішив спробувати себе як волонтер у мовному таборі Щасливського НВК. За словами директора закладу Юрія Йовбака, діти і вчителі були у захваті. Перші – бо їм сподобалися ігрові уроки, другі – бо мали змогу спілкуватися з носієм мови.
Нині Деррік працює над тим, аби відкрити у Щасливому свою мовну школу, а ще думає над пропозицією попрацювати в НВК або ж хоча б узяти якийсь невеликий курс.
«ТС» викладач англійської розповів про мовні бар’єри, родину та коли варто починати говорити з дітьми англійською.
— Дерріку, знаю, що після успішного волонтерства директор Щасливського НВК запропонував Вам роботу. Погодитесь?
— Мені дуже подобається працювати з дітьми, але ще маю подумати. Шкільна програма не передбачає вчительських прогулів, а я час від часу маю виїздити за кордон. Тож, можливо, подумаю про якийсь невеликий курс для тих, хто хоче поглибити свої знання з англійської.
— Ви працюєте зі студентами різного віку. Які труднощі найчастіше виникають при вивченні англійської?
— Труднощі індивідуальні, як і здібності. Проте скажу, що в Україні не настільки затребувана англійська. Тобто люди вчать іноземну, аби спілкуватись під час мандрівок або переїзду за кордон. В українському суспільстві немає англійської, а значить – немає і практики. Тож навіть ті, хто отримав добру базу англійської у школі, з часом можуть її втратити. В Європі англійська більш поширена, тож кожен може підтягнути свої знання завдяки постійній мовній практиці.
Ще одна проблема в тому, що англійську дітям часто викладають люди, які володіють неправильною фонетичною базою. Мені часто доводиться працювати з дорослими, які виросли на неправильних звуках і переучувати їх доволі складно.
— Яку освіту маєте?
— Я – авіаційний інженер.
— Чому вирішили викладати?
— В Україні люди, які працюють на державу, не отримують гідних зарплат. Я намагався влаштуватись за фахом, але за ті кошти, які мені пропонували, не мав би змоги утримувати родину. Тут набагато простіше працювати на себе, а не на державу. Як приклад – це учителі та лікарі, які інвестують дуже багато часу в роботу, а отримують мізер. Тому вирішив викладати англійську.
— Як знайшли свого першого учня?
— Вдома зі своїми дітьми спілкуюсь англійською, а ще влаштовую їм міні-заняття. Моя дружина – перукар. І якось до нас зайшла одна з її клієнток і почула, як ми з доньками розмовляємо. Вона запитала в Олі, чи я викладаю? – так і з’явились перші учні.
— Чи складна викладацька діяльність?
— Ні, але потрібні певні навички, адже знання мови не гарантує, що ти будеш гарним учителем. Потрібне терпіння, а ще розуміння, наскільки здібною є та чи інша людина, як допомогти їй, якщо у неї виникають труднощі. Моя перевага в тому, що можу легко знайти спільну мову будь з ким. Не скажу, що супер-викладач, але ця особливість допомагає мені та моїм студентам.
— Свою школу ще не надумали відкрити у Щасливому?
— Планую!
— Скільки мов знають Ваші діти?
— Три. Англійською з ними розмовляю я, російською – Оля, а у дисадку вони спілкуються українською.
— Коли варто починати говорити з дитиною англійською?
— Ще до народження! Дітки уже в перші місяці чують голос батьків. Якщо говоритимете з ними англійською – вони запам’ятають інтонацію.
— У Вас непогана російська. Чи складно було опанувати цю мову?
— Непросто. Й досі працюю над нею, намагаюсь гарно розмовляти, аби люди могли мене зрозуміти. Проте цілеспрямовано її ніколи не вивчав, але моя дружина – російськомовна українка. Усе, що знаю, — взяв від неї.
— Українську не вивчатимете?
— Українську розумію, але аби розмовляти нею, мені потрібно, щоб люди навкруги говорили українською. До речі, це важливий момент у вивченні будь-якої мови. Якщо люди навкруги говорять іноземною, то ти автоматично запам’ятовуєш певні фрази і з часом почнеш розмовляти.
— Ваші заняття з учнями НВК тривали кілька тижнів. Часу було не так уже й багато, але чи вдалося досягти якогось результату?
— Звісно, побачив результат, і дуже сподіваюсь, що й учням це буде корисно, що час для них не минув даремно.
— Як будували свої заняття?
— Викладання – це доволі широка тема, але якщо говорити про ці заняття, то вони були максимально простими. Ми брали теми, різні слова і грались ними. Діти сприймали заняття – як гру, але водночас навчались. Наприклад, говорили про те, що робити, якщо ти загубився. Треба просто знайти звичайну тему, ситуацію з життя. Як на мене, така методика допомагає краще запам’ятовувати, а потім використовувати ці знання.
— Ви є громадянином Канади. Скажіть, жити хотіли б в Україні чи все ж за кордоном?
— Не можу відмовитись від України, адже це чудова країна, де я зустрів свою дружину, де народилися мої діти. Так, ми поїдемо за кордон, але спочатку хочу, щоб доньки вивчили українську, перейняли культуру. Це той фундамент, який знадобиться їм, де б вони не були.
— Як ви познайомились зі своєю дружиною?
— Ходив до церкви, де Оля співала в хорі. Ось так і познайомились.
— Шлюби з іноземцями давно не дивина, але все ж, чи не було якихось страхів, адже Ви в собі поєднуєте дві різні культури?
— Жодних страхів, навпаки, Олі навіть цікаво було вийти заміж за іноземця. Особисто я в цьому нічого незвичайного не бачу. За кордоном люди на таке давно не зважають, адже це нормально.
— Що для Вас родина, як її будуєте?
— Родина – мій найперший пріоритет. Завжди захищатиму її, а також зроблю все, аби їх життя було щасливим і успішним. Фундамент моєї родини – релігія. Ми ходимо до церкви, а наші діти читають Біблію. Донькам пояснюю, що всі люди різні і сприймати їх потрібно такими, якими вони є. З дитинства вони знають, що не варто дивитись на того, хто не схожий на вас, як на ворога. Тож день за днем дівчатка вчаться знаходити спільну мову та жити в мирі з усіма.
Тоня ТУМАНОВА, «ТС»
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
