Герой Радянського Союзу Кудря Іван Данилович
Народився 7 липня 1912 року в селі Салькове, нині село Проців Бориспільського району Київської області Україна, в родині селянина. Українець. Член ВКП (б) з 1939 року. Закінчивши 7 класів та вчительські курси, завідував початковою школою, потім був на комсомольській роботі. З 1934 року в органах НКВС, служив у прикордонних військах і в апараті НКВС УРСР. Закінчив військово-політичне училище.
У роки Великої Вітчизняної війни лейтенант Кудря знаходився в окупованому гітлерівцями Києві. У 1941-42 брав участь у підготовці та бойових операціях 7 диверсійних груп. У результаті противник зазнав великих втрат у живій силі і бойовій техніці. 5 липня 1942 Кудря за доносом був заарештований гітлерівцями. Загинув у фашистських катівнях.
Звання Героя Радянського Союзу Івану Даниловичу Кудрі присвоєно посмертно 8 травня 1965.
Нагороджений орденом Леніна.
Ім'ям Героя названа вулиця в Процеві, Києві. Про подвиг групи «Максима» Вадимом Собко написана п'єса «Київська зошит», і в 1966 році знятий фільм «Два роки над прірвою» на кіностудії імені Довженка.
У серпні 1941 року, коли загроза окупації Києва стала реальною, Іван Данилович Кудря прийняв пропозицію залишитися в тилу для проведення розвідувальної роботи. З цього моменту Кудря став «Максимом». Незабаром його можна було зустріти на вулицях Києва з паспортом на ім'я Кондратюка Івана Даниловича. Господинею його квартири було Груздова Марія Іллівна, яка під виглядом його дружини також виконувала роботу, пов'язану з розвідкою. У цей час в схованки закладалося все необхідне для роботи підпільної групи «Максима».
До складу групи входили радисти: К. М. Ємець, А. Ф. Кравченко і господар конспіративної квартири (пункт радіозв'язку) Є. М. Лінкевич.
19 вересня 1941 до Києва увірвалися фашистські загарбники. У місті вирували пожежі, що прийняли особливого розмаху в період з 24 по 28 вересня. Злітали в повітря зайняті окупантами будівлі. Ніхто не міг сказати, хто конкретно здійснював ці диверсії, що відносила в могилу сотні «завойовників», але ні в кого не було сумніву, що ця робота здійснювалася підпільниками.
В одну із звичайних «прогулянок» по місту «Максим» несподівано зіткнувся з колишнім петлюрівцем Тарасом Семеновичем, якого він колись допитував як арештованого. Відбулася вкрай небезпечна зустріч. У розмові з'ясувалося, що він співпрацює у гестапо. Воля, такт, самовладання чекіста допомогли йому залучити Семеновича на свій бік. Від нього «Максим» отримував списки зрадників, які повідомляли в гестапо про комуністів і патріотів, які залишилися на окупованій території. За дорученням «Максима» він знищував ці заяви. Фашисти розкрили роботу Семеновича на радянських патріотів і знищили його.
У вересні 1941 року відбулася зустріч «Максима» з колишнім співробітником НКВС Єлізаровим, який повідомив, що він зустрічається з товаришами по роботі у киянки Є. Бремер – німкені за національністю. Чоловік її теж працював до війни в органах НКВС. Незабаром «Максим» через неї познайомився з Окіпної – артисткою Київського оперного театру і після ретельної перевірки її став давати їй відповідальні завдання в інтересах розвідгрупи. Зв'язок з Окіпної та Бремер дозволила «Максиму» залучити до роботи цілий ряд чудових радянських патріотів, які за його завданням проникали в лігво ворожої розвідки, добували відомості про угрупування військ і техніки противника.
Як-то група «Максима» зібрала цінні розвідувальні дані, які необхідно було терміново переправити на Велику Землю. Не маючи для виконання завдання відповідну людину, Кудря вирішує перейти лінію фронту сам і особисто доповісти центру. Але він був затриманий і посаджений у табір для військовополонених. Незабаром його «дружина» Марія Іллівна отримала записку через хлопчика: «Я затриманий, знаходжуся в таборі. Ти, як дружина, можеш мене виручити». І Марія Іллівна закликала всю свою винахідливість, щоб вирвати «Максима» з лап гестапо. Діставши через своїх людей позитивні документи і характеристики, вона домоглася у начальника табору звільнення свого «чоловіка».
У першій половині 1942 року Велика Земля налагодила зв'язок з групою «Максима». Через лінію фронту до Києва були доставлені радіостанції і шифри, а також було отримано бойове завдання, пов'язане головним чином з діяльністю гауляйтера Коха на Україну. В одному зі звітів в центр вказувалося, що група увійшла в зв'язок з Київським партійним підпіллям. Організовано сім диверсійних груп, які 1 травня 1942 року на лінії Київ-Жмеринка пустили під укіс ворожий ешелон з боєприпасами та військами і здійснили велике крах на залізничному вузлі Дарниця. Як не конспіративно діяв «Максим», гестапо все ж таки вдалося напасти на слід підпільників і заслати в їх групу свого агента Наталію Грюнвальд. Про діяльність групи вона доповідала в гестапо. За «Максимом» і артисткою Окіпної було встановлено стеження.
5 липня 1942 гестапо схопило Окіпної і «Максима».
На наступний день була заарештована і Женя Бремер, Фашисти нишпорили по всьому місту. Але радянські розвідники продовжували діяти. Групу очолив чекіст Дмитро Соболєв. Марія Василівна Сушко після арешту «Максима» передала йому секретні документи, в тому числі і зошит з розвідувальною інформацією, зібраними групою «Максима». Але під час боїв за Київ 4 листопада 1943 Соболєв загинув. Зошит радянські патріоти передали в руки органів державної безпеки. На першій сторінці чітким почерком було написано: «Прошу радянських патріотів зберігати ці записи і, в разі моєї загибелі від рук ворогів моєї Батьківщини - німецьких фашистів, з приходом Червоної Армії передати їх відповідним органам. За що я і наша Батьківщина будуть вам вдячні».
Доля розвідників І. Кудрі, Р. Окіпної, Ж. Бремер довгий час була невідома. Через багато років після ретельних пошуків стало відомо, що вони героїчно загинули в катівнях гестапо.
Бойові зірки киян. - Київ: Політвидав України, 1983.
Герої Радянського Союзу. Короткий біографічний словник. Том 1. М.: Военіз., 1987
