Я нікому тебе не віддам
Аліна Дідусенко з народження росла в Краснокутському сирітському будинку. Це на Харківщині. Дитя народилося з тяжкими вадами серця. І мати-алкоголічка відмовилась від своєї донечки. За сирітками вряди-годи приходили тьоті і дяді, які ставали їм мамами і татами. Алінці ж уже виповнилось шість років. Та її брати ніхто не хотів. Кому потрібна важкохвора дитина. А вона так хотіла, щоб і в неї були і мама, і тато. Аж ось в сиротинець прийшла подружня пара, яка хотіла взяти на виховання дівчинку. Вибір упав на гарненьку і допитливу Алінку. Та директор дитячого будинку попередила, що дівчинка хвора. Чоловік і дружина засмутились, але вирішили обстежити дитину у Інституті ім.Амосова. Дівча зраділо і вже всім розповідало про своїх маму і тата. І ось вони у Києві. Дитину обстежили. Діагноз лікарів – безнадійна. Новоназвані батьки хутко зникли. А дівчинка ходила по коридорах клініки і шукала маму.
Зупинила її прибиральниця, яка безжально відрізала: «Немає у тебе мами»… Дитина розплакалась. Звідки їй бідоласі було знати, що не кожна тьотя, яка поманила і взяла за дитяче рученя може стати мамою. Свідком цього стала Гордієнко Наталія, наша землячка, жителька с.Старе, яка в цей час перебувала на лікуванні з меншим сином Віктором . Йому вже зробили операцію і матуся доглядала за ним. Наталію так вразило почуте і побачене, що вона підійшла до дівчинки, щоб заспокоїти її. А мале, схлипуючи, повторювало одне й теж: «Хочу маму». Жінка взяла дівчинку на руки, пригорнула її. Вона стихла, міцно обняла її. І не запитала, а ствердно промовила: «Ти моя мама». Тепер уже плакала Наталія. У її душі перевернувся весь світ. Вона зрозуміла, що не зможе відірвати від свого серця це чуже, хворе, нікому не потрібне дитя. Як розуміла й те, на що прирікає свою сім`ю – себе, інваліда третьої групи, чоловіка, двох синів. Потрібна згода сім`ї. Як їм донести свій стан душі, материнський інстинкт захистити дитя, невимовне бажання, навіть обов’язок, бо крім неї уже, як вона зрозуміла , немає нікого, хто зможе взяти на себе непосильний тягар і відповідальність боротися за життя сироти. На наступний день, якраз на Великдень, у 2007 році у клініку приїхали вже чоловік з синами. І диво. Схвильована мати не сподівалась, що їх зустріч з Алінкою виявиться такою, ніби всі вони давно чекали на неї. Хіба могло бути по-іншому, - згадує Віктор, чоловік Наталії, коли до тебе тягнуться маленькі рученята, щоб ти міцно обняв, поцілував і захистив від усіх негараздів. Так і хлопці з ніжністю і турботою віднеслись до Алінки. Вона була така маленька, як «Дюймовочка» з казки. У шість років важила всього 13 кг. Її хотілось носити на руках, щоб ніхто не скривдив. Та найбільше хотілось, щоб вона вилікувалась і була щаслива.
Так, уже 10 років Аліна перебуває під опікою подружжя Гордієнків. І кожен день протягом всього цього часу вони борються за життя дитини. І не допускають навіть думки, що вона безнадійна. Їх віра, надія і любов до дівчинки настільки сильні, що долають неймовірні труднощі і перешкоди.
Ще 10 років тому Гордієнки вважали себе сім`єю середніх статків – і не бідні, і не багаті. Віктор Михайлович працював у будівельній сфері. Заробітки були непогані. То коли оформляли опікунство над дитиною, питання фінансового забезпечення сім`ї не стояло. Та, як кажуть, «не довго грала музика» Невдовзі будівельна фірма, у якій працював батько родини розвалюється. Для сім`ї настали чорні дні. Препарати для підтримки серця дуже дорогі. Щодня треба було витрачати до 5 тис.грн. А інакше – кінець. Сім`я залізла у величезні борги. Наталія Євгеніївна зверталась за допомогою куди тільки могла…і в Верховну Раду. Та народні депутати не довго думали з відповіддю: «Дитина державна – поверни туди, де взяла. І не мороч голови ні собі, ні людям». Після тих жорстоких слів жінці самій хотілось зникнути з цього світу. Та не мала права залишити сиротами вже трьох дітей. Не завжди вдавалось матері і батьку приховати від дітей скруту в сім`ї. Хлопці розуміли і мовчали. Найбільше переживала дівчинка. Переживала не за те, що немає грошей їй на ліки та на дієтичне харчування. А за те, що мама не зможе витримати такого важкого становища і віддасть її в сирітський будинок. «Матусю, рідненька моя, не віддавай мене нікому», - просила вже 12-річна дівчинка. – Не треба мені ніяких ліків. Я тільки хочу бути з тобою». Боже милосердний, яке серце може витримати таке. «Люба моя, я нікому тебе не віддам. Я ж твоя мама», - крізь сльози промовляла жінка і виціловувала, міцно обнімала свою хвору донечку.
Милосердя... Чи кожна душа має його? На жаль – ні. Воно, як Божий дар, дається не всім. А тільки людям високодуховним. Ось і в нашій історії поняття взяти і віддати одні люди відносять до категорії речей, а інші – приміряють до людей. Та найстрашніше, коли – до дітей.
У 2010 році, коли я була головою опікунської ради при Бориспільській РДА, разом з членами ради відвідувала сім`ю Гордієнків з дуже незвичайних обставин. Наталія Євгеніївна просила у нас захисту від нелюда-сусіда, депутата сільської ради, який просто зненавидів дитину і погрозами, непристойними лайливими словами, у прямому розумінні вбивав і до того ж нещасну сироту. Його неадекватну поведінку розглядали і на сесії сільської ради. Та це, на жаль, нічого не змінило. Людський осуд на таких не впливає. А може ми просто стерпно ставимося до зневаги і жорстокості?
Незважаючи ні на які обставини, дівчинка росла, навчалася, боролася з хворобою, періодично проходила лікування в Інституті Амосова і з нетерпінням мужньо чекала того моменту, коли за своїми фізіологічними показниками зможе піти на складну операцію – пересадку органокомплексу серце-легені.
Повертаючись з нашої лікарі у жовтні минулого року Аліна і Наталія Євгеніївна зайшли в Бориспільську районну раду. Голова районної ради Владислав Байчас підтримує цю сім`ю. Тому вони з надією завжди йдуть туди. І на цей раз прийшли не просто так, а з радісною звісткою, що мама таки добилась про виділення МОЗ України більше 200 тис.дол. на проведення операції в Індії і перевезення дитини медико-санітарною авіацією. Якби хто знав, через що довелось пройти цій жінці. Очі дівчинки-підлітка світилися від радості, незважаючи на її критичний стан здоров’я. Я ніколи в житті не бачила, щоб у живої людини був такий колір шкіри – синій. Розгубившись, запитала: «Аліночко, ти дуже змерзла?» Вона, зрозумівши мене, сказала: «Ні. Це мої легені не дають кисню. Я так вірю, що перенесу цю операцію добре і нарешті закінчаться мої страждання, і я буду жити. Я дуже хочу жити!» Так дитинко і буде.
Тоді, щоб відправитись на лікування додатково потрібні були 3 тис.дол. на харчування і проживання в Індії. Районна рада їх зібрала. За небайдужість, за милосердя дуже дякуємо сільським головам, депутатам районної ради, працівникам апарату і учнівським колективам району.
На початку грудня 2016 року дитина і мати відлетіли в далеку країну. Індійські медики дали добро на виліт. Але це не значило, що операція буде проведена найближчим часом. Донори, які траплялись, не підходили Аліні. Чекати довелось довгих півроку. Дуже важко далися ці місяці у чужій країні, серед чужих людей, майже мовно-ізольованим, в інших кліматичних умовах і багато в чому іншому. Але терпіли. І з Божою поміччю нарешті 31 травня стало можливим проведення операції. І кров, і органи – серце-легені ідеально підійшли. Операція була проведена успішно.
А 11 червня цього року Алінці виповнилося 16 років. Ми їй бажаємо швидкого одужання і повернення додому. Щасливих тобі і довгих років життя, дорога наша дівчинко!
Та щоб так усе і вийшло, їй ще потрібна наша допомога. Курс реабілітації триватиме до трьох місяців.
Дорогі земляки, ми Вас дуже просимо проявити милосердя до цієї дитини. Як 10 років тому проявила нечуване милосердя Наталія до чужої хворої дитини-сироти. Не маючи великих статків, але маючи велике материнське серце вона забрала 6-річну дівчинку в свою сім`ю і всі разом 10 років ставили її на ноги. Бачили б Ви, шановні читачі, як переживають за названою сестричкою брати. Прийшли разом з батьком у районну раду. Старший син Семен якраз перебував у короткостроковій відпустці. Він служить в АТО. Тоді і розповів Віктор Михайлович про операцію, про стан здоров’я дівчинки, і що вона вже ходить, і про реабілітацію, і про харчування, і проживання, на які потрібні ще 5 тис.дол. «Немає нам більше до кого йти. Прошу Вас, допоможіть», - у скупих чоловічих словах була безвихідь і була надія.
Чого варті наші одна, п’ять, десять, навіть сто гривень у порівнянні з тим, що переживає ця сім`я. Нічого великого за них ми не придбаємо, а от благодать Божу заслужимо, коли допоможемо цій родині. Бо сказано: «Хто допомагає ближньому, допомагає самому Господу». Дуже сподіваємося, що всі разом, всією громадою допоможемо дитині.
Скринька для збору коштів знаходиться у приймальні Бориспільської районної ради.
Також кошти можна переказати і на рахунок у Приватбанку: № картки 5168755614814636.
Отримувач Гордієнко Наталія Євгеніївна.
Ольга Малишевська, радник голови Бориспільської районної ради
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
