Бориспільська районна рада
Бориспільський район, Київська область

На святі пісні і душі

Переглядів: 773

Культура – це така царина людського буття, про яку казати – не переказати, співати – не переспівати. Вона – безкрая. І в цьому тисячі разів переконуємося, коли доторкаємось, наче спраглими вустами, до життєдайних глибинних джерел української народної пісні.

 

Нещодавно, у жовтні цього року, 12 аматорських колективів району підтвердили своє звання «народний» та «зразковий». Серед них (хіба не корифеї співу?) – вже легендарна народна академічна хорова капела ім. П. Чубинського; Лебединський народний аматорський хор, найстарший у районі, йому вже 62 роки; народний ансамбль пісні «Барви України»; народні аматорські вокальні ансамблі «Дніпрові дзвони» (с. Кийлів), «Дивограй» (с. М. Єрківці), «Вишенька» (с. Вишеньки); народні аматорські фольклорні ансамблі «Червона калина» (с. В. Олександрівка), «Криниченька» (с. Городище); народні аматорські хори – «Лілея» (с. Щасливе), «Серпокрилець» (с. Мирне), «Славутич» (с. Проців).

 

А скільки ще самодіяльних аматорських колективів претендують носити звання «народний». І кожен хор – неповторний. У кожного свої пісні – ще праматеринські, які притаманні і співаються тільки в одному селі, і народні українські, всім відомі, але й ті мають свій мелодійний колорит і манеру виконання. Таке яскраве різнобарв’я, самобутність пісенного мистецтва є великим духовним надбанням, справжнім скарбом нашого краю.

 

А щоб ці істинно безцінні скарби служили Україні на славу, а душі людській – на добро, берегти і відроджувати нашу пісню, велику святиню українського народу, не інакше як Богом дано, незвичайним людям – талановитим, високопрофесійним, безмежно відданим мистецтву – справі всього свого життя, керівникам аматорських колективів: заслуженим працівникам культури України Жанні та Юрію Бурчакам, Василю та Людмилі Лященкам, Івану Ігнатенку, Миколі Халамаю, Віталію Сахацькому – лауреатам багатьох премій, Миколі Боднару, Ользі Гунько, Олександрі  Селінській, Валентині Куц.

 

Особливе слово – про Олександра Зюзькіна, народного артиста України, художнього керівника народної академічної хорової капели ім. П. Чубинського. Ось уже скоро рік, як його немає серед нас. Мабуть, митець виконав свою земну місію – створив хор, про який дізнався світ, прославив Україну, Бориспільщину, отримав визнання. Я була свідком того, як у Швеції після одного з виступів капели до Олександра Дмитровича підійшов дуже поважного віку чоловік, гаряче потис йому руку і сказав: «Маестро, Ви творите диво. Я вперше в житті від співу відчув блаженство. Тепер я насолодився цим світом… Вже можна й померти». Хіба це не висота?! І віримо в те, що не інакше, як Господь покликав Олександра Дмитровича до своїх небесних хорів. І думається, що душа його спокійна за свій витвір – капелу. Бо справа його продовжується. Нині творчим колективом керує Дмитро Радик, заслужений діяч мистецтв України, професор Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського. І немає сумніву, що Дмитро Васильович вестиме капелу до нових мистецьких вершин.

 

Отака у нас в районі мистецька сила. Низький уклін вам, народні самодіяльні артисти! Це ви на своїх плечах тримаєте культуру краю. Це ви своєю піснею вдихаєте в життя Красу, Віру, Надію, Любов.

 

А ось уявімо собі на мить, що то було б, якби на 100-річчя нашого району, а воно вже не за горами, у березні 2018 року район відзначатиме своє 95-річчя, на одній великій сцені, на великому співочому полі та зібралися б усі сільські хори у великий зведений хор району. Та так заспівали «Ще не вмерла України ні слава, ні воля», щоб чути той спів було аж за Дніпром… Храни нас всіх Господь і дай збутись нашим мріям!

 

А у листопаді цього року відзначив свій 30-річний ювілей і Процівський народний аматорський хор. Режисером і ведучою цього свята, як зазвичай, була сільський голова Любов Чешко. Невелика зала клубу не могла вмістити всіх бажаючих послухати пісень своїх талановитих земляків. Тож люди і сиділи, і стояли, кому як вдалося, аби лишень побачити і почути. За дорученням районної ради та райдержадміністрації на свято завітали і автор цього допису, а також Неля Кияшко, начальник відділу культури РДА та редактор газети «Трудова слава» Інна Бакум. Приїхали завчасно. Пройшлися ошатними вулицями села, помилувались осінньою красою клумб, мозаїкою картин, стилізованими казковими героями, що застигли в дереві, від яких сходить спокій і які налаштовують на розмірений темп життя. Хочеться залишатись у цій ідилії довго. Та час поспішати до клубу. На вході гостей свята зустрічає подружжя Лузанів – Тетяна, завідувач клубом, та Олександр, концертмейстер. Про цю творчу пару можна розповідати багато. Обоє безмежно талановиті, закінчили Київський інститут культури і мистецтв. Мають двох синочків В’ячеслава і Станіслава, яким любов до пісні прищеплюють змалечку. То й вийшов родинний квартет сім`ї Лузанів. А вже скільки нагород мають – і районних, і обласних…

 

З приходом Лузанів у село культурне життя там заграло всіма барвами веселки. Про це трохи згодом. А зараз ідемо до зали. Одразу кидаються в очі і нова підлога, і нові стільці, і нове оформлення сцени – все витончено, зі смаком, стильно і сучасно. Там уже і сільський голова. Любов Іванівна, помітивши наше захоплення, задоволено посміхається. Приміщення клубу невелике, але, як і годиться для такого закладу, там є все: доволі простора кімната для репетицій, кімната для декорацій і святая святих будинку муз – костюмерна. Ось це вже справжня гордість і сільського голови, і завідуючого клубом, і всіх сільських артистів. Не один і не два, а одразу декілька комплектів костюмів: для хору, для жіночої групи хору, для жіночого ансамблю, для чоловічої групи хору, для тріо, для дуетів. А ще ж і танцювальна група дітей, і дитячий хоровий ансамбль, і драматичний гурток, яким керує Любов Чешко, – і знову костюми… Їх стільки, як у столичному театрі. Усі, «як з голочки», – новесенькі. Хіба  це може залишити байдужим?

 

Та час зайняти місця в залі. Ведуча вміло веде всіх до витоків народної пісні. Далі – до світлин 30-річної давнини, історії сільського хору. Згадали всіх, хто без пісні не міг жити. І після тяжкої хліборобської праці хотів ще й нести пісню в люди. Хто прийшов першим і своїм співом сколихнув, пробудив село до прекрасного і вічного – пісні. Ходили співати родинами. Сьогодні багатьох із них уже немає серед процівців. І згадують їх односельці зі сльозами на очах, з повагою і любов’ю. Всі вони залишилися у пам’яті, у святцях та історії села: Федоренки – Іван, Ніна; Шкари – Софія, Михайло; Байчаси – Іван, Марія; Тютюни – Михайло Федорович, Михайло Васильович, Петро Михайлович; Тименки – Михайло, Софія, Олена, Марія; Іогансони – Ольга, Микола; Антоніна Безсмертна; Іван Мироненко; Галина Ткаченко; Микола Наталушко; Марія Розумна і незабутній спів Василя Кияшка – «Спи, Тарасе, батьку рідний».

 

На сцену запросили перших учасників хору – Галину Опрощенко та Михайла Безсмертного. Як і колись, сьогодні їхньою мовою залишається пісня. У свої дуже поважні літа утнули так, що не в одного в залі набігли на очі сльози. А переглядаючи слайди (тоді відео ще не було), згадала своє пісенне життя і Марія Коломієць. І зараз ще процівці пам’ятають пісню «Ой, гора, гора» у виконанні Марії Марківни та покійного вже Івана Байчаса. Ото голосисті були! І непрохані сльозі застелили очі жінки і повели в далекі, але прекрасні роки життя. Та й не тільки її, а й Карпенків – Івана, Андрія, Марію; Ніну Мись та ще багатьох-багатьох учасників хору. Скупа чоловіча сльоза скотилася і з очей ветерана хору, праці і всього життя 91-річного Андрія Петровича Тютюна. Більше 20 років свого життя він присвятив хору і сьогодні ще є активним його учасником. Не пропустить жодної репетиції. Бо його життя – у пісні, у драматичному гуртку, де він незамінний актор. Многая Вам літа, шановний народний артисте!

 

Усі ці 30 років задає всьому тон, опікується хором і є його учасником сільський голова Любов Чешко. Як ніхто інший, вона розуміє, що тільки культура і духовність мають регенеруючу силу і проявляються від їх рівня розвитку в суб’єктах політики, економіки, в усіх сферах життя. Любов Іванівна належить до тих неординарних особистостей, для яких життя – не тліти, а горіти, у малому і великому мати результат. Тому й перед хором ставить неабиякі завдання – бути кращими. І це їй вдається. Ще 30 років тому керувати хором вона запросила талановитих столичних артистів, подружжя Людмилу і Василя Лященків. Обоє диригенти хору. А Василь Іванович до того ще й працював артистом хорової капели «Думка», Національної опери України, оперної студії при Київській консерваторії. Одне слово, за справу взялися професіонали. І успіх прийшов – хор здобув звання народного, став лауреатом міжнародної премії «Дружба», є учасником районних та обласних конкурсів народної творчості. У його репертуарі понад 80 пісень. Хор брав участь у фестивалях народної пісні у Польщі й Болгарії. І це ще далеко не все. На базі хору створено низку малих творчих колективів: жіноча група хору; чоловіча група хору; ансамбль «Молодички»; хоровий колектив «Колорит» – володар Гран-прі VІ Всеукраїнського фестивалю-конкурсу музичного мистецтва «Київський колорит»; жіноче тріо; чотири дуети; родинне тріо Розумних – Сергія, Ліни та дочки Світлани; родинний квартет Лузанів – Олександра, Тетяни та двох синів Владислава, Станіслава – одержав Гран-прі на І районному фестивалі родинної творчості «Родинний дивосвіт», дипломант фестивалю народної творчості «Скарби Київщини», обласного фестивалю «Київщина – колиска душі». Солістами-вокалістами є Тетяна Лузан – лауреат І ступеня VІ Всеукраїнського фестивалю конкурсу музичного мистецтва «Київський колорит», лауреат районної премії ім. А.Левчука, Жанна Коваленко – лауреат І ступеня цього ж конкурсу, Василь Лященко – лауреат Міжнародної премії «Дружба» та ім. Г. Артемовського. У цьому хорі Василь Іванович зустрів і своє 70-річчя, з яким його тепло привітали хоровий колектив і громада села.

 

І це ще не все. Завідуюча клубом Тетяна Лузан до того ж керує ансамблем «Молодички» та веде дитячий хоровий колектив «Зорецвіт», займається з дітьми вокалом.

 

Усі талановиті творчі колективи мали змогу виступити на цьому великому дійстві, присвяченому 30-літньому ювілею Процівського народного аматорського хору, який вже охрестив себе «Славутичем». Це було свято невмирущої української пісні, свято єднання поколінь, особисте свято кожного учасника хору і всієї громади села.

 

Районна рада і районна державна адміністрація з нагоди 30-річчя хорового колективу його творчу діяльність відзначили грамотою, подарунковими книгами «Бориспільщина – край добра і любові» та великим короваєм. Свято пісні і душі скінчилося. Та люди ще довго не розходились. Ділились своїми враженнями. Поважні сивочолі чоловіки і жінки, їх діти й онуки підходили до сільського голови і дякували за подаровану їм подорож у прекрасне творче минуле, за шану і любов до людей.

 

Хай же не міліє душі людської криниця. І будемо йти по життю з піснею.

 

Ольга Малишевська

« повернутися до списку новин