Бориспільська районна рада
Бориспільський район, Київська область

КУРС НА ДОНБАС: ВОЛОНТЕРИ ВІДВЕЗЛИ В АТО БРОНЬОВИК, САЛО ТА ЗВІСТКИ ВІД РІДНИХ

Кожна їхня поїздка – це мінімум тисячу кілометрів дорогами Донбасу. Імена цих волонтерів знає не лише міністр оборони Степан Полторак, а й президент України Петро Порошенко.

За три роки війни побували у всіх гарячих точках, де військові потребували їхньої допомоги.

Цього разу в зону АТО група волонтерів на чолі з Процівським сільським головою Любов’ю Чешко – Марія Калина, Віктор Калина, Юрій Чайка, Андрій Гурленко, Андрій Карпенко, Віктор Копан, Анатолій Добродін, Віктор Чорномиз, Михайло Урсулюк – відвезли понад 5 тонн продуктів, військову форму та броньовик.

Кожна одиниця техніки – на рахунку

«Наші авто були завантажені під зав’язку. 5 тонн продукції – це вам не жарти! 500 літрів олії, тонна борошна, 75 кг засоленого сала, а ще макарони, солодощі, заморожені пельмені, млинці, вареники і тисячу свіжих запашних пиріжків. Увесь цей скарб нам передали настоятель Свято-Миколаївського храму отець Микола, голова правління БРСТ Костянтин Струков і родина підприємців Володимир та Олександра Мельник», – розповідають Любов Чешко та Марія Калина. — Окрім того, підготували для бійців близько 20 комплектів літньої форми, 20 пар берців, 30 ковдр, чотири бронежилети та броньований УАЗ.

Загострення на Донбасі дає про себе знати. Військові самі нас підганяють – швидше-швидше. У них кожна одиниця техніки на рахунку. Днями відправили в зону АТО відремонтований двигун для БТР».

Пиріжки і цигарки – для військових на блокпостах

Слов’янськ–Краматорськ–Світлодарська дуга–Селидово–Покровськ–Авдіївка–Бахмут. На цьому маршруті волонтери тільки на блокпостах військовим лишили до півтисячі пиріжків.

«Блокпости проходимо швидко, але встигаємо закинути хлопцям блок цигарок і кілька пакунків пиріжків. Молодесенькі військові одразу ж їдять, радіють, цілують. Як випадає хвилина, то розповідають, хто вони і звідки. На одному із постів познайомились із 19-річним хлопчиною з Рівного. Він – сирота, тож запросили його, коли відслужить, приїжджати у Проців. Він спершу не повірив, але потім подякував за щирість і обіцяв приїхати», — схвильовано говорить Л. Чешко.

Жовтогарячі поля і БТРи

Першими допомогу отримали військові у Краматорську.

«Нас завжди чекають. Приїздимо, і хлопці самі заходять та беруть те, що їм треба. Зайвого ніхто й ніколи не попросить», – пояснює М. Калина. — Поки стояли у Краматорську, зателефонували із 130-ої бригади, попросили під’їхати якомога ближче до Світлодарської дуги. І ми поїхали, а всюди краса така – не передати. Поля жовтогарячі, жнива, пахне хлібом… За 500 метрів до дуги нам назустріч виїхав БТР. Перепакували на бронетранспортер форму, ковдри та продукти і рушили далі, бо й нас і їх – чекають. Наступним пунктом був Покровськ, куди із волонтерів приїздять лише бориспільські «нишпорки».

«Я наче рідну матір побачив…»

Волонтерів із Бориспільщини у Покровську зустрічають, наче рідних, – із обіймами, частуваннями та довгими розмовами.

«Хлопці не стримують сліз і кажуть: «Я ніби рідну матір побачив…». А ми ж з Марією Олександрівною таки матері, і якби могли, то б серце своє їм там лишили», — каже Л. Чешко, розкладаючи фото з поїздки.

На знімку чоловіки у формах обступили волонтерів, не приховуючи свого задоволення від зустрічі. Ще одна радість – броньований УАЗ, якого так чекали. Чимало зусиль для цього доклав Андрій Гурленко, за що волонтери йому дуже вдячні.

«Командир, коли побачив ту машину, походжав біля неї, наче біля гарненької жіночки, — продовжує розповідь М. Калина. — Поки солдати приміряли обнови і розвантажували продукти, хтось згадав, що не взяли з собою огірків і помідорів. І знаєте, що зробила Любов Іванівна? Взяла машину і поїхала на ринок у Селидове! Тож хлопці таки поласували свіжою городиною».

Авдіївка

Як розповідають волонтерки, незважаючи на «хлібне перемир’я», Авдіївка постійно під обстрілами. Тож, згадуючи голодну і холодну зиму, яку пережили мешканці цього міста, оминути його просто не могли.

Щоправда, кажуть, тепер бориспільці уже не роздають допомогу на площі, а везуть її у військово-цивільну адміністрацію.

«Частину з того передадуть військовим, а частину – роздадуть найбіднішим. В Авдіївці вистачає нужденних – інваліди, літні люди… Ніколи не забуду, як взимку ми роздавали харчі з машини. Хтось приніс мішок, хтось підставляв пелену, хтось – кишеню… А одна жінка взяла яйця, але ті випали з рук, то вона впала на коліна і всі їх зібрала», — згадує Марія Олександрівна. — Ще частину продуктів передали «Правому сектору». Нам зателефонував «Лютий» і дуже просив допомогти, адже їм ніхто нічим не допомагає. Не знаю, що у них із Міноборони, але для нас вони такі ж солдати, як і решта, бо боронять нашу Батьківщину».

По допомогу до наших волонтерів приходили і «сепари». Спершу набирали харчів, дякували, а потім: «Ми все одно за Росію». Взагалі, у планшеті Марії Калини тисячі фото і стільки ж записів розмов із мешканцями Донбасу.

Коли мир?

Часто люди ставлять одне-єдине запитання: «Коли мир?» Волонтери тільки плечима знизують: «Телефонуйте Путіну і Трампу».

«Там лишилась одна біднота. Їм не потрібна Росія чи Рускій мір, вони хочуть повернутись на шахти і жити в мирі. Ці люди вже не лукавлять – їм дійсно потрібна Україна», — каже М. Калина.

Аби підбадьорити і підняти дух, волонтери часто проводять з ними різні бесіди. Говорять про історію та про країну.

Листівка для підполковника

Завершилась волонтерська поїздка на Донбас візитом у Часів Яр, що біля Бахмута, дена земляків чекав підполковник Олександр Чабан.

«Дорога була неблизькою, ми поспішали, адже на звістку з дому чекав земляк. Тільки уявіть, дорослий чоловік, підполковник, не соромлячись сліз, кричить: «Ви навіть не знаєте, що ви мені привезли! Ви мені не листівку, ви мені дім привезли!!! — захоплено розповідає Любов Чешко. — І хоча часи тяжкі, але ця зустріч ще раз доводить, як цінують вони ці короткі зустрічі, цю допомогу.

Щоразу знаходити підтримку дедалі важче, але рук не опускаємо! І закликаємо всіх не забувати про наших хлопців, бо воюють вони за кожного з нас».

Донбас кличе

І хоча вдома роботи через край, але волонтери уже збираються в чергову поїздку. Кличе Донбас, чекають військові, чекає Покровське і Авдіївка, чекає 29-та бригада, до якої завітають уперше.

«Ці хлопці стоять на самісінькому кордоні з РФ і чекають нашої допомоги. Наразі ведемо з ними переговори, збираємо речі. Ми проїдемо, ми зможемо, адже ми – не без оптимізму», – говорять Л. Чешко та М. Калина. Волонтерки не сумніваються – їх згуртована й дружна команда це зробить.

Тоня ТУМАНОВА, «ТС»

« повернутися до списку новин