Бориспільська районна рада
Бориспільський район, Київська область

ЙОГО ТАЛАНТ ЗАЛИШИВСЯ В УЧНЯХ

Вечір, присвячений пам’яті відомого музиканта Бориспільщини, уродженця села Проців Івана Тименка, надовго запам’ятається тим, кому пощастило побувати на ньому — своєю неповторно теплою, щирою атмосферою, дивними улюбленими мелодіями самородка і безпосередністю у поєднанні з яскравими здібностями, що продемонстрували під час виконання класичних і народних творів юні учні, які вже є учнями учнів І. Тименка. Та найголовніше – силою любові і гідної пам’яті свого тата доньки Лариси Тютюн (Тименко), яка змогла на такому високому духовному рівні організувати і провести вечір-реквієм.

Про цього викладача по класу фортепіано і талановитого музиканта Вороньківської філії Великоолександрівської школи мистецтв та ремесел, яка підготувала цілу плеяду юних зірочок у царині музичного мистецтва, свого часу писали на сторінках «ТС». Тоді ця непересічна жінка стверджувала, що багатьма своїми успіхами у викладацькій і виконавській діяльності завдячує, у першу чергу, саме татові, який з дитячих років занурив її у красу і неповторність музичного мистецтва.

10 липня цього року йому виповнилося б 90, та вже дванадцять років Івана Тименка немає з нами. Але пам’ять про нього живе, свідченням цьому є і цей вечір у стінах міської бібліотеки, на який завітали представник районної ради Ольга Малишевська, начальник відділу культури і спорту Бориспільської РДА Неля Кияшко, завуч Великоолександрівської школи мистецтв та ремесел Людмила Романенко, рідні, друзі, колеги, учні, талановиті вихованці Бориспільської дитячої музичної школи. Ведуча —Лариса Тютюн (Тименко), і кожне її слово було просякнуте любов’ю до музиканта, вчителя і просто свого чудового батька.

Розпочався вечір з виконання учасниками народної академічної капели імені Павла Чубинського, які відвідували її в різні роки, музичного духовного твору невідомого автора «Молитву пролію ко Господу», який одразу ж задав піднесений тон усьому дійству. Особливої теплоти йому додали спогади доньки талановитого музиканта, які вона ілюструвала фотознімками з сімейного альбома.

Дехто з людей, зображених на світлинах, уже відійшов за життєві обрії, та чимало героїв тих спогадів прийшли на вечір. Як от найстарший учасник Процівського хору, друг і однокласник І. Тименка 91-річний Андрій Тютюн, який ще й бубон із собою приніс. Разом із бориспільським баяністом Леонідом Битченком вони зіграли запальні народні мелодії. Виступали зі спогадами подруги дитинства та юності музиканта з Процева Олександра Рожко, Раїса Кияшко.

У виконанні юних музикантів лунали улюблені мелодії й пісні І. Тименка. Цих чудових виконавців і вже лауреатів багатьох музичних конкурсів підготували педагоги музичної школи Тетяна Колосова, Антоніна Дегтярьова, Надія Сухомлин. Улюблений І. Тименком старовинний романс «Я встретил Вас» виконав на гітарі педагог музичної школи Ельмар Усубов. А Л. Тютюн віртуозно зіграла на фортепіано «Елегію» Сергія Рахманінова і «Рапсодію соль мінор» Йоганнеса Брамса, які також любив її батько.

Виступи чергувалися зі спогадами друзів, учнів, колег по роботі. І кожен додавав до образу знаного не лише на Бориспільщині, а й за її межами музиканта нові риси. Так, поділилися своїми враженнями від спілкування з Іваном керівники народного хорового колективу «Барви України» подружжя Бурчаків – Жанна та Юрій. «Він був різнобічно розвиненою людиною, розмовляти з ним було неймовірно цікаво», — стверджувала Жанна Іванівна.

Тепло згадувала колишнього колегу, з яким на початку 80-их років минулого століття довелося працювати в музичній школі, вдова народного артиста України Олександра Зюзькіна Зоя Зюзькіна. Колишня учасниця академічної капели імені П. Чубинського Ніна Котова розповіла про спілкування Івана Тименка з Володимиром Чубинським, внучатим племінником автора Державного гімну України. І. Тименко захоплювався поезіями Володимира, вважаючи його найкращим з тогочасних українських поетів. А у спогадах  колишньої колеги Тетяни Колосової І. Тименко постав не лише талановитим музикантом і філологом, він ще захоплювався йогою, фітотерапією, народним цілительством, цікавився всім новим і незвичним, що з’являлося на той час.

А скільком учням він допоміг глибше пізнати чудовий світ музики! Так, Тетяна Ліснича саме завдяки йому вже у сорокарічному віці навчилася грати на гітарі. А Ніна Пантюхіна (Дмитренко), викладач по класу балалайки та гітари, розповіла, що саме Іван Григорович вивів її на музичний шлях.

У спогадах виступаючих пролунало ім’я Василя Прожейка, сліпого музиканта, як його називали в Борисполі. Виявляється, саме Іван Григорович зумів розгледіти його талант. Ще одна цікава деталь: де б не був цей закоханий в музику чоловік, одразу створював музичні ансамблі й хорові колективи.

Проте І. Тименко був не лише музикантом, а й філологом. Закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту імені Горького, викладав українську мову та літературу в селі Кіровськ Краснолиманського району Донецької області, де і зустрів свою майбутню дружину і матір своїх доньок Наталії і Лариси Галину, яка співала і грала на гітарі й мандоліні в організованих ним хорі та музичному ансамблі.

Він добре знався на українській мові та літературі, а під час навчання дружив з відомими в майбутньому професорами-філологами й авторами підручників Петром Хропком та Іваном Семенчуком. Дружні стосунки були в нього і з поетом-гумористом Павлом Глазовим, який мешкав в сусідній кімнаті гуртожитку. Павло навіть присвятив Іванові і його другу Петру жартівливого вірша «Дума про сріблясту», який Лариса Іванівна зачитала присутнім.

Тож вечір, хоча й присвячений пам’яті людини, що відійшла за життєві обрії, був сповнений доброго гумору, жартів, веселих пісень. І це цілком закономірно, адже сам Іван Тименко був оптимістом і любив життя в усіх його проявах.

Підсумовуючи, Ольга Малишевська наголосила, що І. Тименко був з когорти найкращих українських інтелігентів, якими може пишатися наша країна. І показово, що він є вихідцем з українського села, яке народжує справжні таланти. Пані Ольга процитувала вірша ще одного відомого земляка поета з Воронькова Миколи Карпенка про скарбницю духовності нашого народу, яка ніколи не міліє. «Слова з цієї поезії можна з повним правом віднести і до особистості Івана Григоровича Тименка, якому присвячений цей чудовий вечір», — стверджувала О. Малишевська.

По завершенні дійства Л. Тютюн пригостила присутніх яблуками з посадженої колись її татом яблуні. Це також стало своєрідною даниною пам’яті, символом перемоги життя. Його талант залишився в учнях, які передають любов до музики новому поколінню, даруючи їм вічне і прекрасне мистецтво.

Наталія Можайкіна, «ТС»

« повернутися до списку новин