Волонтери Бориспільщини допомогли постраждалим від аварії на складі боєприпасів жителям Ічнянського району
Процівський сільський голова Любов Чешко перебувала на відпочинку, коли з новин по телебаченню дізналася про страшну трагедію, що спіткала жителів Ічнянського району, де на складі боєприпасів почали вибухати снаряди. Болем відгукнулося серце жінки. Вона ж сама з тих країв! Село Дорогинка Ічнянського району на Чернігівщині – це її мала батьківщина. Почали телефонувати волонтери. Священик і незмінний волонтер отець Микола, у миру Микола Терещук, сільський водій Віктор Чорномиз вже були готові прийти на допомогу ічнянцям. Любов Іванівна одразу ж зателефонувала до Процівської сільради з проханням терміново розпочати збір гуманітарної допомоги. А її працівники так само оперативно почали працювати в цьому напрямі, звертаючись до місцевих підприємців. І через два дні, коли сільський голова повернулася в село, перервавши відпочинок, все було майже готово, щоб вирушити в дорогу.
«Дуже дякую своїм дівчатам з сільради за таку оперативність, – розповідає Л. Чешко. – Особлива подяка нашому незмінному волонтеру отцю Миколі, який надав більшу частину продуктів (півтори тонни). Один зі спонсорів дав 10 тис. грн, на які закупили борошно, крупи. Процівські підприємці відгукнулися на Ічнянську біду і допомогли хто продуктами, хто грошима. Це Г. Білан, О. Станкевич, М. Мулявка, Л. Тютюн, К. Струков, Ю. Антропов, Д. Нога, Я. Майхрук, Д. Ткач, С. Распутний, К. Гребенюк.
Зателефонували до Ічнянської міськради і повідомили, що хочемо привезти допомогу. «Добре, у нас є склади, де зможемо її розмістити», – сказали там. «Ні, ми хочемо роздати її безпосередньо постраждалим!» – наполягала я. І от наш невеликий волонтерський загін – Любов Чешко, Марія Калина, Віктор Чорномиз, Михайло Урсуляк, вирушає в дорогу. Не доїжджаючи сім кілометрів до Ічні, бачимо снаряд, який упав прямо на дорогу. У Ічнянській міськраді нам дали для супроводу двох місцевих жінок-волонтерів, і ми вирушили з ними до найбільш постраждалого села Августівка. У цьому селі, де населення близько 200 осіб, зруйновано 49 будинків, 4 знищено повністю. На щастя, ніхто з людей не постраждав.
Дивуєшся, як змогли врятуватися його жителі. Звичайно ж, з Божою допомогою. До того ж, коли запитували про цей дивний порятунок, люди показували у бік лісу, а він оточує Августівку з усіх боків. Дерева в ньому, серед яких чимало потрощених, поламаних, схилилися додолу, ставши на захист людей. Так, саме вони, дерева, першими прийняли на себе страшний удар. «Як же важливо і нам, – подумала, – дбати про наших зелених рятівників». Колись дерева нашого лісу допомогли і процівцям, прийнявши на себе радіаційний удар під час Чорнобильської трагедії, пожовкли, похворіли, а наше здоров’я зберегли. А тепер цей ліс вирубують, вивозять деревину машинами. Нам його рятувати вже треба».
Зі співчуттям дивилися волонтери на згорьованих людей, на зруйновані будинки. Люди зустріли радо, та з їхньої поведінки волонтери зрозуміли, що їм взагалі продуктів не привозять, хоча й минуло майже два тижні. Августівці діставали гаманці й були вражені, коли їм сказали, що сплачувати за продукти не потрібно, це допомога. Одна з місцевих волонтерок із супроводу Катерина Бойко розповіла про 92-річного дідуся. Коли його покликали йти по допомогу, відповів: «Дякую, я вже собі картопельки наварив!» Дідусь відразу просто не міг второпати, як може бути безкоштовно. Цього дня волонтери забезпечили продуктами всіх мешканців постраждалого села. До осель тих, хто не в змозі був прийти сам (в Августівці мешкає чимало людей похилого віку, осіб з інвалідністю), під’їздили машиною, а тим, у кого більше діток у сім’ї, продуктів давали більше. Випадково співпало, що до села цього дня приїхала телевізійна група новин ТСН «1+1» разом з тележурналістом Костянтином Грубичем, тож наші волонтери несподівано для себе ще потрапили й до телевізійного сюжету.
«А моя донька теж мешкає на Бориспільщині, у Мартусівці», – сказала одна з жінок. На її будинку вибухом дах знесло повністю. Згодом до Л. Чешко зателефонувала її знайома Галина Поминальна, жителька Мартусівки: «В Августівці мешкає мати моєї сусідки, її хату зруйновано, може, допоможете?» Любов Іванівна відповіла: «Подумала тоді: які ж ми і далекі, і близькі! Як часто доводиться зустрічатися зі знайомими та рідними далеко від дому. Тож маємо допомагати один одному всім миром, де б не трапилася біда!»
Люди Августівки вдячні за цю неочікувану допомогу. Уже невдовзі одна з місцевих волонтерів Катерина Бойко, в якої в Августівці мешкає бабуся, звернулася зі словами вдячності через місцеву пресу і соцмережі. А про Любов Чешко, зокрема, написала: «Побільше б нам таких сільських голів, тоді б Україна процвітала!» Любов Іванівна вже наступного дня, незважаючи на втому, телефонувала до жителів Ічнянського району, дізнавалася, чи потрібна допомога у відбудові житла. Давні українські толоки, коли всім миром допомагали постраждалим від стихійних лих або природних катаклізмів, для неї не просто спомин з минулого, а керівництво до дії. І як добре, коли люди услід за однією з тих, кому волонтери з Процева і Борисполя надали допомогу, можуть повторити: «Ми зрозуміли, що не одинокі у своїй біді!».
Наталія Можайкіна, «ТС»
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
