Бориспільська районна рада
Бориспільський район, Київська область

ДОРОГА НА СХІД. ВРАЖЕННЯ ВОЛОНТЕРА

 «Щоразу після подорожі на схід у душі залишаються незабутні враження», — каже волонтер Марія Калина. Сьогодні деякими роздумами про місію волонтерів вона ділиться з читачами.

 Пиріжки від мами

Так трапилося, що на початку літа виїздила на схід двічі у складі двох різних волонтерських команд. Перша під керівництвом Віктора Копана, друга – Любові Чешко. Обидві протягом двох років регулярно виїздять у прифронтову зону і зону бойових дій. Ми доправляли допомогу не лише військовим, а й мирному населенню, яке не зі своєї вини стало заручником ситуації. Ось і цього разу пиріжками і запеченими курячими окорочками ласували хлопці з військових підрозділів, інваліди Слов’янська, діти з особливими потребами з Бахмута (Артемівська). А надав смачну продукцію депутат міської ради, підприємець Володимир Мельник. Кухня в ресторанному закладі «Ольвія», яким опікується його дружина Олександра Іванівна, і смачна, і поживна.

Коли пригощали воїнів випеченими дбайливими руками бориспільських кулінарів пиріжками, у мене вихопилося мимоволі: «Смакуйте синочки, це ж пиріжки від мами». Ви б побачили, як вони сприйняли мої слова – з якимось благоговінням брали ці пиріжки, а дехто навіть цілував їх. Адже тісто, замішене турботливими жіночими руками, нагадало їм домашній затишок і материнське тепло.

Це дійсно так, бо керівник «Ольвії» О. Мельник не лише дбайлива мама, а й ніжна бабуся. До того ж родом із Донеччини, де й нині мешкають її рідні та знайомі. Тож Олександрі Іванівні по-особливому болить усе, що нині там відбувається.

Треба, щоб костюмчик «сидів»

Коли рухалися до лінії розмежування через Бахмут, проїздили блокпост, на якому стояв молодий вартовий, років двадцяти. Хлопців на блокпостах намагаємося пригощати також. Ось і цього разу дивлюся на нього, а на душі аж сумно стало через його вигляд: одне зношене шмаття. Він, певно, помітив мій погляд і, чемно запитавши, як мене звати, звернувся: «Маріє Олександрівно, а Ви не могли б допомогти мені з формою, а то просто соромно у такому чергувати». Я йому пообіцяла, на око визначивши розмір. І лише потім згадала, що не запитала ні імені, ні номера мобільного.

Невдовзі збираюся на схід разом з Любов’ю Чешко і її командою. Уже післязавтра потрібно виїздити, а мені щось не дає спокою, і згадую про ту свою обіцянку. Телефоную Любові Іванівні. Прошу, щоб придбала не один, а два літні камуфляжні костюми 48-50 розміру, адже чомусь упевнена, що не лише в одного вартового є така потреба. Л. Чешко трохи посварила, що в останній момент про це сказала, але, звісно, моє прохання виконала. Їдемо через той блокпост, а свого знайомого не бачу. Будь-кому віддавати привезене не хотілося. Сама себе сварю і водночас прошу Бога, щоб надав змогу його побачити. Уже на зворотному шляху, проїжджаючи блокпост, полегшено зітхаю, ще здалеку вгледівши знайому фігуру. Ви б бачили, як він зрадів нашому подарунку!

По одному помідору в одні руки

Побувавши з Л. Чешко у Бахмуті, мимоволі пригадала молодість, черги, від яких ми давно відвикли. Але я таку чергу знову побачила. Тільки стояли в ній люди не за дефіцитами, як це було за радянських часів, а за життєво необхідними продуктами. Ми вже не вперше привозимо допомогу в Бахмут, де активно працюють місцеві органи самоорганізації населення. Наша допомога призначається для малозабезпечених категорій. Перш ніж їхати, телефонуємо до міськвиконкому, а звідти вже повідомляють головам вуличних комітетів, які за списками сповіщають тих, хто потребує допомоги.

Цього разу роздавали продуктові набори та овочі. За списками мали роздати продукти ста шістдесятьом особам, але хтось сказав своєму знайомому, хтось сусіду, і людей прийшло більше. Тому ті, хто стояв у черзі, хвилюючись, що всім не вистачить, почали вигукувати: «Давайте по одному помідору в одні руки!»

Знання військової техніки допомогли

Мене іноді боляче вражає, що деякі люди в нашому місті не переймаються тим, що в країні триває неоголошена війна. А вона ж є, і щодня надходять звістки про втрати серед військових і мирного населення. Та варто вирушити на схід України, який іноді подумки називаю дорогою життя, як усе змінюється. І чим ближче до зони розмежування сторін, тим більше ознак справжньої війни: зруйновані будівлі, сліди від куль на стінах будинків, тягачі з пошкодженою військовою технікою. Стосовно техніки: волонтерам також доводилося вирішувати питання, пов’язані з нею.

Не одну вже машину для потреб армії відновлено і відправлено командою Віктора Копана. Хоча цього разу машини не було, а везли дуже необхідні для наших захисників дві великі маскувальні сітки. Їх не так легко було роздобути, але допомогли друзі нашої згуртованої команди волонтерів.

Коли дісталися до військової частини, то побачили таку картину: зовсім молоді недосвідчені хлопці намагаються відремонтувати гальмівну систему тягача, але знань і потрібних інструментів для цього бракувало. Тож волонтери  Віктор Копан, Анатолій Добродін, Володимир Авраменко долучилися до процесу ремонту. Стали в нагоді армійські знання А. Добродіна і передбачливо взяті в дорогу інструменти. Тож спільними зусиллями гідровакуумний підсилювач полагодили.

І тварини відчувають війну

Щоразу, коли буваю на фронті, мене боляче вражають страждання не лише людей, а й тварин. Уже не вперше бачу на передовій поранених собак. Воїни, яким доводиться самим постійно бути під ворожими обстрілами, допомагають нещасним тваринам. А одного такого перебинтованого собаку волонтери хотіли забрати з собою. Але хлопці не віддали. «Ми самі  його лікуватимемо, — заявили вони, — без нього нам аж ніяк не обійтися. Він уже обстріляний, не новобранець. І тепер якоюсь своєю собачою інтуїцією відчуває, коли має розпочатися обстріл. Першим біжить ховатися у бліндаж, попереджаючи нас про небезпеку».

Подяка від волонтерів

Звісно ж, під час розповіді пролунали слова вдячності. За пальне, виділене для волонтерських поїздок  міськвиконкомом. За продукти, інструменти, пальне — бориспільським депутатам і підприємцям Володимиру й Ігорю Шалімовим, Володимиру Мельнику, Віктору Калині, підприємцю Світлані Танцюрі. Також дякували настоятелю Свято-Миколаївського храму отцю Миколаю за зібрану церквою допомогу цивільним. Постійно надають продукти підприємці ринків «Зоряний» і «Новий».

До речі, з 2015 року частина волонтерів Борисполя їздить у зону АТО з посвідченнями про відрядження, виданими Громадською спілкою «Самоорганізація», яка зареєстрована Мінсоцполітики як волонтерська організація. Головою спілки є А. Добродін.

Завдяки цим небайдужим людям волонтери мають із чим і на чому доправляти допомогу українців тим українцям, які її потребують. Ось і під час цих двох поїздок допомогли продуктами й одягом інвалідам-візочникам громадської організації «Славкурорт», дітям із особливими потребами дитячого будинку з с. Часів Яр, що біля Бахмута, незахищеним категоріям населення міста Бахмут.

Записала Наталія Можайкіна, «ТС», фото Анатолія Добродіна

« повернутися до списку новин