Бориспільська районна рада
Бориспільський район, Київська область

Герої Радянського Союзу

Стасюк Микита Іванович

Народився в 1912 році в селі Велика Стариця (нині Бориспільського району Київської області) в селянській родині. Українець. Безпартійний. Працював у колгоспі.

У 1941 році призваний до лав Червоної Армії. У боях радянсько-німецької війни з липня 1941 року. Воював на Південно-Західному, Сталінградському, Воронезькому і 1-му Українському фронтах, спочатку рядовим сапером, потім командиром саперного відділення.

В жовтні 1943 року, коли війська 1-го Українського фронту переправлялися через Дніпро в районі Вишгорода, Стасюк командував групою понтонерів, що перевозила піхоту і техніку. Протягом п'яти діб на своєму понтоні він доставив на правий берег річки батальйон піхоти, дві мінометні роти, роту автоматників і дві гармати. У ніч з 1 на 2 жовтня, під час обстрілу переправи понтон Стасюка перекинувся, а два сусідніх потонули. Сержант організував порятунок поранених і особисто в ньому брав участь. 20 жовтня 1943 року Микита Іванович Стасюк загинув під час перевезення військ через Дніпро на Лютізький плацдарм.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 листопада 1943 року за мужність і відвагу, проявлені при форсуванні Дніпра сержантові Микиті Івановичу Стасюку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденом Леніна, медалями «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда».

 

Микола Петрович Прудкий

Микола Петрович ПрудкийНародився 20 травня 1922 року в селі Дударків (нині Бориспільського району Київської області). Українець. Член КПРС з 1943 року. У 1938 році закінчив неповну середню школу і вступив до Ніжинського технікум механізації сільського господарства.

У 1940 році, після другого курсу, був призваний до лав Червоної Армії і його було направлено на навчання до танкового училища. У боях радянсько-німецької війни з березня 1942 року. Воював у 89-й танковій бригаді командиром розвідувального взводу.

Під час Курської битви (біля села Краснікове Орловської області) був важко поранений, але продовжував бій. Помер у медсанвзводі 16 липня 1943 року.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1944 року за мужність і героїзм, проявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками в дні Курського битви лейтенанту Миколі Петровичу Прудкому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденом Леніна, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, медалями.

На місці бою на честь Героя встановлений обеліск. В Борисполі на Алеї Героїв встановлене погруддя Миколи Прудкого, в центрі села Дударків – меморіальну дошку і пам'ятник.

 

Кравченко Іван Хотович

Народився 5 липня 1921 року в селі Гнідин (нині Бориспільського району Київської області України) в сім'ї селянина. Українець. Член ВКП(б) з 1942 року. У 1936 році закінчив 7 класів, працював в рідному селі. У Червоній Армії з 1940 року.

У боях радянсько-німецької війни з червня 1942 року. У 1943 році закінчив Сталінградське танкове училище.

6 серпня 1943 року в наступальних боях на Харківському напрямі Кравченко з своїм взводом, переслідуючи ворога, увірвався в місто Гайворон. Влучним вогнем підбив два танки і знищив близько сорока п'яти ворожих автомашин з піхотою і вантажами.

11 серпня танк Кравченко був підбитий, а сам він контужений. Але відважний командир продовжував вести вогонь і з підбитого танка, забезпечуючи просування радянських частин. Командир батальйону Клобанов, дізнавшись, що Кравченко контужений, а танк його підбитий, зажадав негайно евакуювати його в тил. Але лейтенант прохав комбата залишити його в строю.

23 червня 1944 року, діючи у складі передового загону бригади, уклинившись в оборону противника разом з своїм взводом, він знищив два дзоти, подавив три кулеметні точки і дві протитанкові батареї. З'являючись в тилу ворога, Кравченко завдавав стрімких ударів по супротивникові і забезпечував розвідданими головні сили танкової бригади.

Погруддя Кравченка в Борисполі

Гвардії лейтенант Кравченко особливо відрізнився в ході Вісло-Одерської операції. 16 січня 1945 року діючи в розвіддозорі, взвод з боєм прорвався до річки Пилиця біля населеного пункту Уляски-Гжмянце (14 км на південний захід від міста Бялобжегі, Польща), розвідав брід, подолав річку і опанував плацдармом. Це були настільки швидкоплинні і раптові дії радянських розвідників, що супротивник не встиг чинити опору. Всі контратаки ворога були відбиті. Взвод відстояв захоплений плацдарм, проявивши мужність, відвагу і велику витримку, сприяючи форсуванню річки бригадою.

Звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 5146) Івану Хотовічу Кравченко присвоєне 27 лютого 1945 року.

Загинув у вуличному бою в Берліні 1 травня 1945 року. Танк був підбитий фаустником з верхніх поверхів житлового будинку. Покидаючи палаючу машину був убитий ворожою кулею. Похований на Берлінському кладовищі в братській могилі.

Нагороджений орденом Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни 2 ступеня.

З сайту Гнідинської ЗОШ

Народився Іван Хотович у 1921 році в Гнідині у родині селянина. У сім’ї було троє хлопців Яків, Василь, Іван. Вони любили рибалити, купатися, гратися в «квача» і «цурки», любили рідне село, ліс і Дніпро.

В 1930 році Кравченка Ваню зарахували до 1 класу Гнідинської початкової школи. Це був малий білявий хлопчик, охочий до навчання і нових знань. Сумлінний, допитливий і дисциплінований учень. Любив історію, географію, природознавство. Займався спортом, грав у драматичному гуртку, гарно співав. Навчався на «4» і «5».

В 1937 році закінчив навчання. Це був перший випуск Гнідинської семирічки.

Далі фабрично-заводське навчання і праця на виробництві.

Восени 1940 року призивна комісія зарахувала Івана Хотовича у танкові війська, почалася служба у лавах Червоної Армії.

А вже в червні 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна. І Іван Хотович пішов на передову, де командував танковим підрозділом. Під час війни наш земляк виявив справжній героїзм в боях з ворогом, за що був нагороджений орденом «Червоного Прапора» у 1944 році.

За визначні заслуги у боях на території Польщі, де три доби Іван Хотович вів розвідку у тилу ворога, виявив розташування противника, вивідав брід через річку і провів радянські війська, чим забезпечив успішне проведення військової операції по знищенню німців. Вище військове керівництво присвоїло Івану Хотовичу Кравченку звання «Героя Радянського Союзу» 27 лютого 1945 року, а також Іван Хотович отримав «Орден Леніна» і медаль «Золота Зірка».

Але не довелося відважному гвардійцю побачити світлий День Перемоги. 1 травня 1945 року командир танка Кравченко загинув, не доживши до повного розгрому фашистів всього кілька днів. Похований у братській могилі в місті Берліні.

Та ми його не забули і пам’ятаємо.

У 1984 році на території Гнідинської восьмирічки Герою Радянського Союзу Івану Хотовичу Кравченку було встановлено пам’ятник, а згодом у 1992 році пам’ятник було перенесено на територію новозбудованого приміщення школи.

Частим гостем у школі був нині покійний Яків Хотович, рідний брат Івана Хотовича. А в 2006 році дочка Якова Хотовича Валентина Яківна передала до нашого музею останнього листа Кравченка Івана Хотовича, де він зберігається нині.

У 2007 році Гнідинська сільська рада затвердила «Положення про надання щомісячної стипендії імені Кравченка Івана Хотовича» кращим учням школи за відмінні успіхи у навчанні та активну участь у позакласному шкільному житті.

Пісня про Героя Радянського Союзу Івана Кравченка
(слова і музика Анатолія Дмитровича Торговця, вчителя восьмирічної школи. 1972 рік.)

Хлопча біляве, очі сині,
Зросло на березі Дніпра.

Минула в пісні солов’їній
Тут юність – радісна пора.

Свій рідний край, село і школу,
Як матір, Кравченко любив,

А в грізні дні, у грізну пору
В боях Вітчизну боронив.

Пройшов від Волги до Берліна
Танкіст, відважний командир.

Та не діждались вдома сина –
Загинув він за щастя й мир.

Висить портрет над входом школи,
Де Ваня вчивсь, де його клас:

Не згасне в згадках він ніколи
І вічно житиме між нас.

 

Кудря Іван Данилович ("Максим") - командир
диверсійно-розвідувальної групи в Києві, капітан

Народився 7 липня 1912 року в селі Салькове, нині село Проців Бориспільського району Київської області Україна, в родині селянина. Українець. Член ВКП (б) з 1939 року. Закінчивши 7 класів та вчительські курси, завідував початковою школою, потім був на комсомольській роботі. З 1934 року в органах НКВС, служив у прикордонних військах і в апараті НКВС УРСР. Закінчив військово-політичне училище.

У роки Великої Вітчизняної війни лейтенант Кудря знаходився в окупованому гітлерівцями Києві. У 1941-42 брав участь у підготовці та бойових операціях 7 диверсійних груп. У результаті противник зазнав великих втрат у живій силі і бойовій техніці. 5 липня 1942 Кудря за доносом був заарештований гітлерівцями. Загинув у фашистських катівнях.

Звання Героя Радянського Союзу Івану Даниловичу Кудрі присвоєно посмертно 8 травня 1965.

Нагороджений орденом Леніна.

Ім'ям Героя названа вулиця в Процеві, Києві. Про подвиг групи "Максима" Вадимом Собко написана п'єса "Київська зошит", і в 1966 році знятий фільм "Два роки над прірвою" на кіностудії імені Довженка.

У серпні 1941 року, коли загроза окупації Києва стала реальною, Іван Данилович Кудря прийняв пропозицію залишитися в тилу для проведення розвідувальної роботи. З цього моменту Кудря став "Максимом". Незабаром його можна було зустріти на вулицях Києва з паспортом на ім'я Кондратюка Івана Даниловича. Господинею його квартири було Груздова Марія Іллівна, яка під виглядом його дружини також виконувала роботу, пов'язану з розвідкою. У цей час в схованки закладалося все необхідне для роботи підпільної групи "Максима".

До складу групи входили радисти: К. М. Ємець, А. Ф. Кравченко і господар конспіративної квартири (пункт радіозв'язку) Є. М. Лінкевич.

19 вересня 1941 до Києва увірвалися фашистські загарбники. У місті вирували пожежі, що прийняли особливого розмаху в період з 24 по 28 вересня. Злітали в повітря зайняті окупантами будівлі. Ніхто не міг сказати, хто конкретно здійснював ці диверсії, що відносила в могилу сотні "завойовників", але ні в кого не було сумніву, що ця робота здійснювалася підпільниками.

В одну із звичайних "прогулянок" по місту "Максим" несподівано зіткнувся з колишнім петлюрівцем Тарасом Семеновичем, якого він колись допитував як арештованого. Відбулася вкрай небезпечна зустріч. У розмові з'ясувалося, що він співпрацює у гестапо. Воля, такт, самовладання чекіста допомогли йому залучити Семеновича на свій бік. Від нього "Максим" отримував списки зрадників, які повідомляли в гестапо про комуністів і патріотів, які залишилися на окупованій території. За дорученням "Максима" він знищував ці заяви. Фашисти розкрили роботу Семеновича на радянських патріотів і знищили його.

У вересні 1941 року відбулася зустріч "Максима" з колишнім співробітником НКВС Єлізаровим, який повідомив, що він зустрічається з товаришами по роботі у киянки Є. Бремер - німкені за національністю. Чоловік її теж працював до війни в органах НКВС. Незабаром "Максим" через неї познайомився з Окіпної - артисткою Київського оперного театру і після ретельної перевірки її став давати їй відповідальні завдання в інтересах розвідгрупи. Зв'язок з Окіпної та Бремер дозволила «Максиму» залучити до роботи цілий ряд чудових радянських патріотів, які за його завданням проникали в лігво ворожої розвідки, добували відомості про угрупування військ і техніки противника.

Як-то група "Максима" зібрала цінні розвідувальні дані, які необхідно було терміново переправити на Велику Землю. Не маючи для виконання завдання відповідну людину, Кудря вирішує перейти лінію фронту сам і особисто доповісти центру. Але він був затриманий і посаджений у табір для військовополонених. Незабаром його "дружина" Марія Іллівна отримала записку через хлопчика: "Я затриманий, знаходжуся в таборі. Ти, як дружина, можеш мене виручити". І Марія Іллівна закликала всю свою винахідливість, щоб вирвати "Максима" з лап гестапо. Діставши через своїх людей позитивні документи і характеристики, вона домоглася у начальника табору звільнення свого "чоловіка".

У першій половині 1942 року Велика Земля налагодила зв'язок з групою "Максима". Через лінію фронту до Києва були доставлені радіостанції і шифри, а також було отримано бойове завдання, пов'язане головним чином з діяльністю гауляйтера Коха на Україну. В одному зі звітів в центр вказувалося, що група увійшла в зв'язок з Київським партійним підпіллям. Організовано сім диверсійних груп, які 1 травня 1942 року на лінії Київ - Жмеринка пустили під укіс ворожий ешелон з боєприпасами та військами і здійснили велике крах на залізничному вузлі Дарниця. Як не конспіративно діяв "Максим", гестапо все ж таки вдалося напасти на слід підпільників і заслати в їх групу свого агента Наталію Грюнвальд. Про діяльність групи вона доповідала в гестапо. За "Максимом" і артисткою Окіпної було встановлено стеження.

5 липня 1942 гестапо схопило Окіпної і "Максима".

На наступний день була заарештована і Женя Бремер, Фашисти нишпорили по всьому місту. Але радянські розвідники продовжували діяти. Групу очолив чекіст Дмитро Соболєв. Марія Василівна Сушко після арешту "Максима" передала йому секретні документи, в тому числі і зошит з розвідувальною інформацією, зібраними групою "Максима". Але під час боїв за Київ 4 листопада 1943 Соболєв загинув. Зошит радянські патріоти передали в руки органів державної безпеки. На першій сторінці чітким почерком було написано: "Прошу радянських патріотів зберігати ці записи і, в разі моєї загибелі від рук ворогів моєї Батьківщини - німецьких фашистів, з приходом Червоної Армії передати їх відповідним органам. За що я і наша Батьківщина будуть вам вдячні".

Доля розвідників І. Кудрі, Р. Окіпної, Ж. Бремер довгий час була невідома. Через багато років після ретельних пошуків стало відомо, що вони героїчно загинули в катівнях гестапо.

Бойові зірки киян. - Київ: Політвидав України, 1983.

Герої Радянського Союзу. Короткий біографічний словник. Том 1. М.: Военіз., 1987

 

Братусь Іван Іванович

Братусь Іван ІвановичНародився 26 грудня 1921 року в селі Рогозів (нині Бориспільського району Київської області) в сім'ї селянина. Українець. Закінчив школу № 8 міста Осиповичі Могильовської області. Працював бухгалтером Бориспільської контори «3аготзерно».

З початком радянсько-німецької війни в діючій армії. У боях при форсуванні річок Сейм, Десна і Дніпро старший сержант Братусь, діючи в бойових порядках стрілецького підрозділу, у вересні 1943 року гарматним вогнем знищив 5 танків, 6 кулеметів, 8 дзотів і багато гітлерівців.

Звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 1171) Івану Івановичу Братусю присвоєне 16 жовтня 1943 року.

У 1945 році закінчив Саратовське танкове училище, в 1953-му — курси удосконалення КУОС. З 1969 року підполковник Братусь — в запасі. Жив і працював в Києві. Помер 16 червня 1975 року.

У рідному селі та в м. Бориспіль ім'ям Героя названі вулиці та встановлено пам’ятники.